У господарському житті України велику роль відігра­вала промисловість, у тому числі хатня, якою селяни і коза­ки займалися у вільний від землеробства час, виготовляю­чи насамперед вироби побутового призначення. Відбувався подальший розвиток міського і сільського ремесла, що в умовах товарно-грошо­вих відносин з роботи на замовлення переросло у дрібне товарне виробництво. На його основі формувалось і утвер­джувалося мануфактурне виробництво. Важливим показником розвитку ремесла в містах була кількість ремісників, їх професій. Внаслідок технічного прогресу міське ремесло вдоско­налювалося, появилися нові галузі виробництва.

Ремісники обєднувались у цехи. Діяльність цехів регламентувалася цеховими статута­ми, де контролювалися кількість годин робочого дня, розмір плати підмайстрів і учнів, строки учнівства, кількість сиро­вини, що закуповувалась. Однак з розвитком товарно-грошових відносин, розширенням ринку цехи не могли забезпечити попиту на міські ремісничі вироби, який насамперед задовольнявся партачами (позацеховими май­страми).

Набули поширення сільські ремесла та промисли, які дедалі більше відокремлювалися від землеробства та інших галузей сільськогосподарського виробництва. У селах зросла кількість ремісників різного фаху, для яких ремесло стало основним заняттям, а не до­датком до сільського господарства.

Сформувалася нова соціальна група — скупники, які ставали посередниками між виробником і споживачем. Широко користувалися послугами скупників партачі Львова, Острога, Луцька. Власники майстерень, купці перетворювалися на підприємців, а час­тина підмайстрів, позацехові ремісники — на найманих робітників. Створювались умови для переростання дрібно­го товарного виробництва у нову, вищу форму промисло­вості — мануфактуру чи фабричне виробництво.

Процес формування промислово-торговельного населен­ня йшов повільно. У Галичині та Правобережжі значна ча­стина його була іноземного походження, що пояснювалося несприятливими для українців політичними та соціальни­ми умовами феодально-шляхетської Речі Посполитої. Розвиток дрібного виробництва в містах і селах сприяв виникненню мануфактур.    Найбільш переконливою є точка зору, що мануфактурне виробництво в Україні пройшло дві стадії — нижчу, яка характеризува­лася розвитком початкових форм мануфактур, і вищу, коли почали панувати великі централізовані мануфактури.

Початкові форми фабричного виробництва — це переважно дрібні під­приємства, в яких поділ в процесі виробництва відігравав уже значну роль, панувала ручна ремісницька техніка, а в деяких галузях почалася механізація виробничих процесів. Такі мануфактури були попередниками розвинених мануфактур, перехідною формою від дрібного товарного виробництва до мануфактурного, їх поява в найважливіших галузях промис­ловості свідчила про початок мануфактурного періоду.

Виникнення фабричних господарств відбувалося двома шляхами: дрібні підприємства перетворювалися на великі самостійні виробництва, майстерні підпорядковувалися торговому ка­піталу, який активно проникав у виробництво.

Особливо сприятливим середовищем для виникнення мануфактурного виробництва були міські та сільські про­мисли. Вони не обмежувалися цеховими майстернями, тому були більш придатними для впровадження нових механіч­них процесів, прогресивних форм організації виробництва й праці. Найбільшими в економічному та воєн­но-стратегічному відношеннях промислами володіла дер­жава. Однак в умовах фільварково-панщинної системи шляхта почала запроваджувати мануфактурне виробництво, вико­ристовуючи не лише найману, а й кріпацьку працю. Більшість вчених вважають, що кріпосницькі мануфак­тури були своєрідним явищем, специфічною формою то­варного виробництва, яке, розвиваючись в рамках феодаліз­му, широко використовувало натуральні ресурси маєтків і грунтувалося на праці кріпаків.

Технічною передумовою для зародження мануфактур в Україні було широке використання водяного колеса, що зна­менувало перехід від дрібного ручного виробництва до меха­нізованого. Млини обслуговували наймані селяни. Поширена була оренда млинів мельниками, заможними селянами, козаками.

Розвивалося винокуріння. Сировиною для виготовлення горілки і пива були жито, ячмінь, гречка, овес, пшениця. Дрібні ґуральні та пивоварні діяли в кожному фільварку, маєтку, селі Украї­ни.

      Продовжувало розвиватися металургійне виробництво, найпоширенішою формою якого були рудні. Місцем їх найбільшого зосередження були Чернігівщина, Волинь, Яноцька, Стрийська, Самбірська землі Руського воєводства. У XVI ст. в Україні діяло 70, в першій половині XVII ст. — 120 рудень.   В Українській козацькій державі рудні старшини мона­стирів були під суворим контролем Генеральної військової канцелярії, на користь якої надходила десята частина виробленої продукції.

Рудні Лівобережжя не перетворилися на великі мета­лургійні підприємства, причиною чого були бідність сиро­винної бази, низька якість і дорожнеча заліза. Рудні не витримали конкуренції російського заліза. В умовах зане­паду рудень їх власники закріпачили рудників.

Зароджувалися і розвивалися нові форми виробництва у ткацтві. Центрами його в Західній Україні були Львів, Броди, на території Волині — Луцьк, Кременець, Володи­мир, у Гетьманщині — північні полки. Технічною основою були ткацький верстат і фолюші, ручні або при млинах. Виробництво організовувалось у формі децентралізованої мануфактури.

Підприємствами фабричного типу були солеварні. Соляні промисли розвивалися в Прикарпатті — Перемишлянському, Дрогобицькому, Коломийському староствах Ру­ського воєводства. Володіли ними держава, феодали, горо­дяни і селяни. Із зростанням феодальної залежності селян їм забороняли виробляти сіль.

Отже, наявність підприємств із застосуванням певних тех­нічних засобів, зокрема гідравлічного двигуна у вигляді водя­ного колеса, з початковим або виразним поділом праці й застосуванням найманої праці, значною товарністю продукції свідчила про те, що в Україні відбувався процес створення  мануфактур. Вони виробляли більшу частку продукції, що надхо­дила на внутрішній ринок, і охопили такі галузі промисловості, як залізоробну, паперову, винокурну, скляну, поташну, селітряну, будівельних матеріалів, борошномельну та ін. Сформувалися кадри постійних робітників. Найману працю широко застосо­вували в купецьких, козацьких і селянських мануфактурах. Протягом XVIII ст. в Лівобережній і Слобідській Україні від­бувався процес монополізації багатьох галузей промисловості.

В Україні найрозвиненішим виробництвом текстиль­ної промисловості було суконне. Більша частина продукції припадала на мануфактури Лівобереж­жя і Слобожанщини— 88,6%. На мануфактурах Правобе­режжя виготовляли 7,7%, а Півдня — 6,7 % продукції. Значне місце займали вотчинні суконні мануфактури, на яких виробляли 96 % сукна.

З’явилися мануфактури з виробництва шовку-сирцю і шовкових виробів.  Успіш­но працювала Кременчуцька, пізніше Катеринославська  казенна мануфактура з виробництва шовкових, бавовняних, конопляних панчіх, що призначалися для царського двору, а також продавалися.

У 20-х роках ХІХ ст. із`явилися перші парові гуральні. Великі гуральні здосконалішою технікою витісніли невеликі. У цукровиробництві почали використовувати машини для подрібнення цурових бурякіів, гідравлічні преси, парову техніку.

Почалося мануфактурне виробництво зброї. Виникнення великих розвинених мануфактур було тісно пов’язано з воєнними і господарськими завданнями Росій­ської держави, з фінансовою допомогою, яку вона надавала промисловості. Царський уряд підтримував підприємницькі намагання. Держава надавала безпроцентні грошові пози­ки, підтверджувала монопольні права власників мануфак­тур на скуповування вовни і овечих шкур, дозволяла мати власні вівчарні, завозити з-за кордону напівфабрикати. Держава була великим споживачем товарів мануфактурної промисловості, вона часто зобов’я­зувала власників мануфактур постачати своїми товарами державні відомства.

Отже, в українській промисло­вості відбулися великі прогресивні перетворення. На зміну цеховому виробництву прийшла мануфактура. На відміну від Західної Європи, де існувала одна форма мануфактур — на основі вільнонайманої праці, в Україні в умовах панування панщинно-кріпосницької системи госпо­дарства працювали мануфактури, що грунтувалися не лише на вільнонайманій, а й на кріпосницькій праці. Кріпосна мануфактура була специфіч­ною формою товарного виробництва, що здійснювалося на феодальній основі. Викликана до життя розвитком товар­но-грошових відносин, вона сприяла розкладу феодалізму.

Comments are closed.