Історія соняшнику сягає сво­їм корінням у III тис. до н.е. До­слідження свідчать про те, що вже у той час квітка культиву­валась північноамериканськими індіанцями. Насіння давніх соняхів було дуже дрібним, довжиною не біль­ше 5 мм. Незважаючи на це, інді­анці використовували його у їжу – смажили, робили густі юшки. З розмелених і спресованих насі­нин готували спеціальні кульки, які брали з собою у далекі походи, а з дроблених – шляхом екстракції в кип’ячій воді, добували олію. З лушпиння від смаженого насіння готували гарячий напій, який на смак нагадував каву.
1510р. – на іспанських кора­блях, які повернулися з Північної Америки до Європи, приїхав і со­няшник. Перше насіння було висі­яне у Мадридському ботанічному саду. Рослина почала тішити лю­дей не тільки своїми розкішними квітами, а ще й приємним на смак насінням. Давало це насіння трохи пахучої олії. Але якби хто-небудь висловив думку про те, що жовто­головий чужинець стане з часом однією з головних олійних культур світу, його б визнали ненормаль­ним.
1576р. – ботанік Матіас де Ло­бель, перший дав науковий опис соняшника. Назва була узаконена і записана як Helianthus (з грецької helios – сонце, anthos – “квітка”). Через півтора століття Карл Лінней додав до цієї назви видо­ву назву an-nuus – «однорічний». Протягом багатьох років соняшник у Західній Європі використовували лише з декоративних цілей. Цен­тром розведення соняшника в той період стала Німеччина.1705р. – у Німеччині безуспішно намагалися впровадити соняшник в якості сурогату кави, але насе­лення не прийняло цю “підробку”, віддавши перевагу іншим сурога­там – цикорію, жолудям і ячменю.
1716р. – вперше про виробни­цтво олії з соняшника в Європі за­мислились англійці. Існує деякий англійський патент, який детально описує цей процес. Однак масш­табне виробництво соняшникової олії почалося саме в Росії.
Під час археологічних розкопів на території Підмосков’я, датова­них VII – V ст. до н.е., знаходили насіння соняшника. А на стінках посудин, де тримали харчові за­паси, збереглися залишки олії, дуже схожої за своїм складом на соняшникову. Певно, наші пращу­ри знали і навіть культивували цю рослину, але з деяких причин про цю квітку забули. Так воно було чи ні, але со­няшник починає свій відлік на слов’янських землях з часів Петра I. Упродовж першого року “життя” (1717р.) на наших землях, сонях саджали, щоб мати “маленьке со­нечко” на своїм городі, а “лузання насіння на призьбі” було улюбле­ним заняттям селян і купців.
1779р. – в “Академических из­вестиях” Російської Академії наук було висловлено припущення про можливість добувати із насіння со­няшника олію.
1829р. – в слободі Олексіївській Воронезької губернії, кріпосний графа Уварова, Данило Бокарьов, спорудив для переробки соняш­ника першу олійницю. Працювала вона за допомогою кінної тяги. Два коні монотонно рухались по колу, закручуючи гвинт. Гвинт давив на прес-форму, в яку засипали сма­жене насіння і по жолобу в жбан текла золотиста, наче квітковий мед, цівка олії.
Замовники підставляли під струмінь край чорного хліба, силь­но присолювали його жовтуватою чумацькою сіллю і снідали біля олійниці.
1832р. – майстер Єгор Івано­вич Євреїнов замінив коней паро­вим двигуном. Так, доти невідома і нічим не примітна слобода, стала батьківщиною виробництва олії.
 
1833р. – купець Папушин, при сприянні Данила Бокарьова, побу­дував перший завод, який спеціа­лізувався на добуванні соняшни­кової олії.
Олія соняшника швидко здобу­ла популярність на слов’янських землях тому, що її споживання не було заборонено у дні Великого Посту.
До середини XIX ст. в багатьох районах Воронезької і Саратов­ської губерніях соняшник займав 30 – 40% посівної площі.
До 1892р. – емігранти з Росії завезли культуру виробництва соняшника і соняшникової олії на­зад у США і Канаду, де про нього вже встигли забути. Втім, амери­канський сільськогосподарський ринок із задоволенням сприйняв новинку і вже спочатку XX ст. Спо­лучені Штати стали одним із осно­вних, після Росії, виробником со­няшникової олії.
1912р. – поворотний момент в біографії квітки сонця. Російський селекціонер Василь Степанович Пустовойт, розробив високоефек­тивну систему селекції і насінни­цтва соняшника. Йому вдалось значно підвищити олійність соняш­ника і його стійкість до шкідників. Василь Пустовойт є “автором” 20 високоолійних сортів соняшника. Найпрестижніша світова премія в галузі розведення соняшника на­сить ім’я “Міжнародна премія Пус­товойта”.
XXI ст. – соняшник – один з провідних сільськогосподарських культур України. Сьогодні, маючи за плечима довгий шлях, соняш­ник тішить нас своєю золотистою, ароматною і дуже корисною олією, а також насінням, яке за довгі роки полюбилось, і стало традиційним продуктом в кожній сім’ї.

 

Comments are closed.