Аналізуючи стан конярства не лише області, але й в цілому в Україні, можна стверджувати що ця галузь тваринництва в останні роки суттєво змінюється за своїм станом, призначення та напрямками розвитку. Якщо ще 7-8 років тому ми констатували, що серед усіх інших галузей тваринництва саме конярство зазнає найменших втрат і негараздів , що коні «вижили» серед сучасних реформ сільського господарства, то на сьогоднішній день це питання вимагає серйозно замислитись.

Якщо 10-15 років тому Україна нараховувала у межах 700 тис. голів, а це на рівні Німеччини, Румунії та Польщі тих років, то на сьогоднішній день чисельність коней у нас становить біля 430 тис. голів, і ця тенденція до скорочення зберігається.  Хоча у країнах з високим розвитком конярством (та ж Німеччина, Австрія, Франція) де давно забули про оранку присадибних земельних ділянок кіньми, навпаки, в останні десять років спостерігається тенденція до збільшення конепоголів’я. У державній економіці багатьох країн Європи конярство має важливе значення. З 28 країн, членів ЄС у і Німеччині і Англії на даний час нараховується біля 1 млн. голів коней. Тут галузі використання коней щорічно розширюються – це і призове конярство, класичні види кінного спорту, іпотерапія, кінний туризм, прокат коней, вольтижировка (гімнастичні вправи на конях), кінні прогулянки, використання в медичних цілях та у виробництві молока та конини (річне споживання кінського м’яса в Італії становить біля 1 кг на душу населення, а у Франції біля 0,5 кг). Найбільше шкіл з верхової їзди у Німеччині (7500) і один урок обійдеться учневі у 15 євро, а у Англії відповідно 45 євро (тут знаходиться 600 шкіл), у Франції 4038 шкіл і плата за урок становить 12 євро, і це при тому, що практично у кожній з цих шкіл є умови для занять людям з обмеженими можливостями. Якщо порахувати що дані школи працюють з повною завантаженістю то економічний ефект буде очевидним.

Для Швеції і Австрії прямий економічний оборот від конярства складає біля 2 мільярдів євро в рік (дані доповіді за 2009 рік). В ряді країн Західної Європи молочне конярство вже отримало певну популярність. Так, приблизно 40 спеціалізованих господарств Німеччини, які створили свій союз, займаються виробництвом кобилячого молока. Ціна 1 л в продажі – 9 євро, вартість місячного курсу лікування з щоденним вживанням 0,25 л молока близько 100 євро. Через Німеччину ідея молочного конярства вже поширюється в Австрію, Голландію, Італію і інші країни Європи.

В чому ж причина зниження чисельності конепоголів’я в Україні. Невже ця галузь в нас є настільки невигідною?

Наприкінці 90-тих пройшов перерозподіл конепоголів’я, і у особистих селянських господарствах опинилося понад 90% усіх коней, у тому числі і значна частина племінних. Лише у Тернопільській області із 12 племрепродукторів залишилося 3 та колишній Ягільницький кінзавод (нині ПрАТ «Райз-Максимко») і всі вони мають приватну форму власності. Одним з позитивних моментів такого перерозподілу є покращення якості робочо-користувального конярства, так, як селянами невигідне було утримання і використання дрібних місцевих коней. Розпочалося масове покращення місцевого конепоголів’я такими породами як торійська, орловська рисиста, новоолександрівська ваговозна, латвійська та українська верхова. А от племінне конярство навпаки багато втратило у плані селекційно-племінної роботи з переходом його у приватну власність. Найбільш прикрим у цій ситуації є те, що окремі власники не маючи відповідних знань, а як любителі, скуповують коней різних порід (в основному з-за кордону), парують їх на свій розсуд цим самим спрощуючи селекційну роботу в надії на швидкий результат. І, як наслідок, перекреслюють здобуті на протязі багатьох десятиліть надбання вітчизняних зоотехніків-селекціонерів. З такою «племінною» роботою втрачаються основні селекційні ознаки племінних коней, на виведення яких було затрачено стільки ціленаправленої клопіткої праці.

Адже відомо, що якісне удосконалення заводських порід можливе тільки за наявності відповідної племінної бази та чіткої селекційно-племінної роботи. У західному регіоні України одним з таких осередків племінного конярства є бувший Ягільницький кінний завод, нині ПрАТ «Райз-Максимко» Чортківського району. Кінний завод спеціалізується на вирощуванні племінних коней української верхової породи для класичних видів кінного спорту, чистокровної арабської породи – однієї з найстаріших верхових порід (єдине гніздо в Україні) та новоолександрівської ваговозної породи для поліпшення племінного і робочо-користувального конепоголів’я. Вcього тут утримується понад 200 голів племінних коней.

Українська верхова порода коней апробована і затверджена Державною комісією як селекційне досягнення у жовтні 1990 року.

Головне призначення породи полягає в неперевершеній можливості її використання у масовому кінному спорті, класичних його видах та у сільському господарстві, особливо у покращенні робочо-користувального конепоголів’я. Ці якості української верхової породи всесвітньо визнано ще з тої пори, коли Україна представляла своїх коней у збірні команди кіннотників для участі у міжнародних змаганнях з кінного спорту та в Олімпійських іграх.

Проблеми з селекційною роботою в українській верховій почалися чи не одразу після офіційного її затвердження як породи. Оскільки випробовування проводились лише на Львівському іподромі у гладких скачках і не бралася до уваги універсальність нової породи то більшість конярів почали поголовно крити українських кобил жеребцями чистокровної верхової породи. Це частково збільшило показники жвавості але почав втрачатися оригінальний тип. За роки цілеспрямованої праці спеціалістів нашого інституту та кінного заводу «Райз-Максимко» вдалося виправити ситуацію. Для цього був розроблений план селекційно-племінної роботи з усім поголів’ям кінзаводу до 2015 року з детальними схемами парувань, з урахуванням генеалогічних комплексів. Було також розроблено адаптовану схему групових та індивідуальних тренувань молодняку у залежності від віку і пори року. На даний час для селекційної роботи з породою рекомендується використання чистопородних українських жеребців-плідників а використання жеребців вихідних порід дозволене тільки в обмежених коригуючих схрещуваннях.

Новоолександрівська ваговозна порода є також одним з найвагоміших досягнень вітчизняного конярства. Ці сильні, спокійні коні гармонійного тілоскладу користуються широким попитом як в Україні, так і за кордоном. Вони невибагливі до умов утримання, добре зберігають форму,  відрізняються хорошим норовом. В кінному заводі «Райз-Максимко» на даний час є десять племінних маток цієї породи і типовий жеребець-плідник, що становлять одне з кращих племядер породи.

Єдиним місцем розведення цінної арабської чистокровної породи в Україні є також кінзавод Нагірянської філії «Райз-Максимко». Тут утримуються прекрасні арабські кобили і один жеребець від яких щороку одержують типових, нарядних лошат.

Разом ці три породи становлять золотий фонд нашого конярства. Але у світлі подій останніх років стає зрозумілим що реальним власникам коні не потрібні. Колишній добре відомий на весь Радянський Союз Ягільницький кінний завод поступово перетворився на проблемну, нікому не відому у кінному світі, Нагірянську філію «Райз-Максимко». Серед приватних власників не знайшлося жодного хто б щиро зацікавився конярством, вникнув у його специфіку, вирішив наболілі питання та відновив престижний статус кінного заводу. Але на сьогоднішній день тільки маленька група спеціалістів – працівників кінної частини зацікавлена у відродженні благополуччя своїх вихованців – гривастих красенів і красунь. А сучасному «швидкому бізнесу» не потрібні коні – не несуться, не дояться, валової продукції не дають. От і дбають нові господарі про те, що швидше повернеться у карман – рослинництво.

Як вже говорилося на початку, конярство у країнах Європи є вигідним. Там знаходять на нього і час і бажання і гроші, і звичайно, ж отримають хороші прибутки. Чому ж наші племінні коні стали баластом для «Райзу»?

Хороший спортивний кінь потребує великих інвестицій. Все починається ще з процесу підбору жеребця до матки. Враховується багато чинників: генеалогія, екстер’єр, роботоздатність і вже наперед прогнозується майбутнє спортивне використання молодого коня. Але для того, щоб повною мірою проявився цінний генофонд лошати, ще в материнській утробі воно повинно бути максимально забезпечене відповідними поживними речовинами. Тут не можна робити ніяких скидок ні на тиждень, ні на день. Коли лоша народилося і окрім материнського молока поступово привчається до «дорослого» корму, починаються уроки виховання. Саме від таких уроків залежить майбутня поведінка спортивного коня. Тут також не можна порушувати технологію, так як проходить безпосередня підготовка до ковки, оповаджування, заїздки. Після початкового навчання лошат об’єднують у групи по віку і розпочинається груповий тренінг. Тепер раціон лошат змінюється, посилюються навантаження, під впливом яких формується м’язова система та скелет, поступово готується до роботи на витривалість дихальна та серцево-судинна системи. Не можна недооцінити на цьому етапі роботу тренера. Від його кваліфікації та дбайливого ставлення залежить чи виростуть з маленьких лошат майбутні спортсмени, а чи їх потенціал  залишиться нерозкритий. І тут у кінзаводі все не просто. Постійного тренера не має вже досить давно. А як можна готувати спортивних коней без тренера? Далі – ще складніше. Заїздка, чітко збалансований за навантаженнями індивідуальний тренінг. Щоб уникнути травмування психіки лошати та прямих фізичних травм потрібно щоб цим займалася людина з колосальним досвідом і закохана у коней. Це не машини, якими керувати просто. Це живі, величні істоти, які пройшли з людьми з самого початку розвитку цивілізації.

А кормова база?! Як виростити скакуна міжнародного рівня на тому, що часто попадає в годівниці лошат (тут правильніше сказати не попадає).

Керівництво «Райзу» тут іде шляхом найменшого опору. Їхній лозунг «ви не рентабельні». А ви, шановні побували вкласти кошти у конярство? Доглядати, плекати з маленького лошати протягом 2-х, 3-х або і 4-х років справжніх спортивних коней. Коней високого класу, які відповідають міжнародним запитам, продавати яких стало б вельми вигідно. Ви ж не чекаєте високих врожаїв з необробленого поля. Орете, вносите добрива, сієте, підживлюєте, скроплюєте гербіцидами, фунгіцидами. Тобто вкладаєте чималі кошти. А конярство не просто галузь тваринництва – це його еліта.

Дивує і відношення до конярства відповідних структур Міністерства АПК. Невже вони не аналізують, не бачать що робиться для розвитку галузі в інших країнах. Невже їх не хвилює що за якийсь відрізок часу у 10 років поголів’я коней в Україні зменшилося наполовину. Незрозуміла і позиція ДП «Конярство України» по відношенню до конепоголів’я «Райз-Максимко».

А поки вищестоящі органи виробляють свою, тільки їм добре зрозумілу стратегію, завдяки щоденній самовідданій праці рядових працівників та спеціалістів коні у кінзаводі ПрАТ «Райз-Максимко» поки що існують…

 

 

Зав. лаб. розведення, селекції

та технологій у тваринництві

ТДСГДС ІКСГП НААН                                                                Т.М. Рущинська

 

Дорадник при

ТДСГДС ІКСГП НААН                                                      І.М. Скалюк

Comments are closed.