Наша країна по суті своїй є сільськогосподарською та всі основні традиції й обряди її пов’язані із землеробством. Не дарма ж кажуть: «Хліб усьому голова». Паляниці, короваї – обов’язкові елементи чи не кожного народного обряду. Свято Різдва також не виняток.

До Різдва в Україні готувалися ще з літа. Під час жнив перший, а в деяких місцевостях – останній сніп збіжжя (жита або пшениці) залишали необмолоченим. До нього додавали по кілька стеблин інших злаків і перев’язували одним-двома, а інколи й трьома перевеслами. Сніп вносили до хати ввечері перед святом Різдва Христового. Цей невід’ємний атрибут свята носив ймення «дідух» чи просто «дід». На Волині сніп називали «колядою», «кролем» (королем) – на Холмщині, «зажином» – на Чернігівщині, а на Тернопільщині, зокрема, у Чорткові, – «бабою». В окремих селах «бабою» називали сіно, котре заносили до хати.

На Святвечір пекли по кілька різновидів хліба: і корун, і крачун, й крайчун, керечун, книш, калач, струцля та звичний калач. Форма і борошно, з якого пекли, залежали від місцевості. Хліб міг бути прісним (скоромним). Його господарі та гості столу не їли. Це – символ новонародженого Божого дитяти. Окремо ставили спеціальну паляницю – „книш” з маленькою паляничкою зверху, яка символічно призначувалась померлим. Таким чином книш – символ єднання поколінь прапредків та сучасників.

ГАЛИЦЬКІ СВЯТА З ГОНОРОМ

            На Галичині прийнято, щоб ґазда ділив замочену в медові проскурку на кількість присутніх і, вітаючи всіх зі святами із словами «Дай Боже, добрий вечір, ці святка провести, наступних діждати в здоровлю, щастю до другого року, на многая літа», хрестився, цілував хліб та роздавав усім по шматочку. Потім сім’я заходить до хати, розкидають трохи сіна на покутті й ставлять на нього дідуха. Ще трохи кладуть на та під стіл. Діти лізуть під стіл і голосять: «Кво-кво – завтра Різдво!» За це їм належить гостинець – яблучко, горішок, медівничок. Також винагороду отримує той, хто під час Святої вечері чхнув, бо це – на щастя. На Тернопільщині та Львівщині під скатертину по кутах кладуть часник, котрий має захистити дім від всього злого. Могли також ставити і різне зілля: руту, м’яту, любисток та ін.

На святковий стіл господиня починає виносити страви. Спочатку кладеться хліб або калач із діркою посередині – для свічки, яка буде горіти до ранку. В Галичині свічку ставлять також в горня, наповнене ярим зерном, яке опісля підмішують до посівного зерна. Після цього господар кладе в розкидане під столом сіно сокиру, косу, серп, частину рала, частину граблів – на хорошу оранку та жнива, щоб було, що жати і косити в Новому році.

Потім господар бере кутю, а господиня – глек з узваром і несуть до хліва годувати худобу.
Згідно інших джерел, поки ґаздиня накриває на стіл, ґазда самотужки годує звірину шматочками хліба із втисненим у нього підсоленим часником, починаючи з найстаршої, закінчуючи наймолодшою. Символізм обряду пояснюється тим, що худоба своїм диханням зігріває новонародженого Сина Божого. На Тернопільщині робили напій, який мав назву «голопас». Його готували заздалегідь із відвару сушених фруктів, до якого додавали житню закваску або дріжджі, а також – карамель.
Потім вся родина ставала до спільної молитви. Спочатку моляться за померлих, а потім – за всіх присутніх. Опісля приступають до страв.

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ВЕРТЕП

            Чи не найбільше різноманіття звичаїв зустрічаємо на Закарпатті. Святий Вечір та Різдво Христове там починають святкувати 24-25 грудня, адже частина населення області живе за Григоріанським календарем. Закарпатська область, хоча і найменша за чисельністю населення, – багатонаціональна, і це ще одна із причин строкатості культурних виявів. Угорські римо-католицькі родини споживають Вечерю 24 грудня, коли на небі засвічується перша зірка. По тому йдуть на церковну службу, а в день Різдва обходять всю родину та близьких знайомих і друзів.

На столі обов’язково має бути 12 пісних страв. У кожному селі свої рецепти їх приготування, але майже в кожної родини є страви з риби, квасолі, варений суп з сушених грибів (їх ще називають «вушками»). Кутю на святкових столах закарпатців ще кілька десятків років тому побачити було майже неможливо. В останні роки вона стає все популярнішою і закарпатські господині призвичаюються готувати її до Різдва. В давнину на Закарпатті замість куті просто відварювали пшеницю. Перед тим, як сісти до святкового столу, голова закарпатського сімейства каже: «Христос народився», а вся сім’я відповідає «Славімо Його».

Після вечері, чоловіки збираються у вертеп. Серед його дійових осіб – ангели, царі, чорти, дід, баба та інші. Жінкам в цей день співати різдвяних пісень заборонено. Не прийнято колядувати в будинках, господарів яких колядник не знає. В другий день Різдва дозволяється колядувати й жінкам.

ПОЛТАВСЬКІ КАТАННЯ НА САНЯХ

 

            Полтавська земля по праву може вважатися колискою української душі, бо вона дала світу Івана Котляревського, Григорія Сковороду, Миколу Гоголя та чимало інших великих людей. Звичаї полтавців архаїчні і дуже цікаві.

Попри те, що ще за часів Російської імперії Петра І Новий рік почали відзначати 1 січня, для багатьох полтавців у XVIII – XIX століттях головним зимовим святом було Різдво. Під Новий рік у Полтаві влаштовували свято ялинки. У ХІХ столітті на Різдво купували нові посуд та одяг: ложки, тарілки, макітри, ткали чи купували сорочки, запаски, чоботи. Неприпустимо було, щоб хоч один із членів сім’ї зустрічав Різдво у старому одязі.

Поміщики на Різдво каталися на санях. У передвечір Різдва до них приходила челядь і отримувала дарунки з рук пана та пані. Бідняків впускали до сіней, де вони співали колядок, вітали панство з Різдвом, дякували за добре відношення. Чоловіки отримували по чарці горілки, а жінкам та дітям роздавали рукавиці, запаски, хустки, дрібні гроші, яблука, горіхи, калачі. Виключно полтавською різдвяною традицією було катання вулицями міста на санях, запряжених кіньми. Звичайно, таку розвагу могли собі дозволити тільки вельможі. У всіх полтавських храмах правилася святкова нічна літургія, яка тривала 4 – 6 годин. На неї обов’язково приходили сім’ями й прості полтавчани, й багатії. В залежності від статі та суспільного статусу люди у церкві мали своє місце.

 

ГУЦУЛЬСЬКІ ВЕРТЕПИ

            Різдво карпатської родини не менш цікаве. Цікавим на Гуцульщині є втілення обряду розголошення звістки про народження Христа і вітання християнського люду, тобто колядування.  Так, збираються не один, а кілька вертепів: дитяча, парубоцька, дівоча, ґаздівська коляда.

Дівоча коляда ходить з ліхтарем у формі місяця або зірки. Ліхтар носять не в руках, а прив’язують палиці, щоб здалека було видно, що йдуть саме дівчата.
Вони співають на подвір’ї – до хати їм не можна.

Починаючи від «Святого Миколая» ватага хлопців — гуцульських леґінів, готується до коляди. Вибирають «березу», «виборця» — скарбника, «коня» — міхоношу, скрипника, трембітаря. Всі інші, що не мають «функції», — звичайні колядники.

Старі ґазди разом з панотцем готують цілу програму. Коляда починається обходом навколо церкви і колядою в священика. Колядницький похід дуже цікавий: попереду йдуть парами плясуни з «бартками» (сокирами) на плечах. До «барток» підв’язані дзвоники, що під час танку дзвонять у такт плясунам. Таким «плясом» колядники і підходять до кожної хати, де колядують, — і відходять.

СВЯТЕ РІЗДВО НА ХАРКІВЩИНІ

                На Харківщині на Святвечір традиційно за столом збирається вся родина, щоб скуштувати дванадцять пісних страв. У переддень свята не можна говорити погано про свій дім, а прийнято просити пробачення у всіх, кого міг образити чи кому завдав кривди. Коли на небі сходить перша зоря, родина сідає до столу. На вечерю готують такі ж пісні страви, як і на “першу коляду”: кутю й узвар. Спочатку куштують кутю. Кладуть в окрему тарілку по ложці кожної страви і ставлять на підвіконня – для всіх померлих родичів. Оселю обкурюють зіллям та скроплюють свяченою водою. На стінах малюють білою крейдою хрести. Зображають їх і над вхідними дверима – оберіг від всього злого. Діти несуть хрещеним батькам в гостинець куті. Вечір під Водохреща на Харківщині називають “голодною кутею”, а ніч раніше вважали чарівною. Опівночі набирали в колодязях воду, яку зберігали потім за образами – на випадок поранення чи хвороби. Та вода мала чудодійні властивості.

 

ЯК СВЯТКУЮТЬ РІЗДВО УКРАЇНЦІ ЗА КОРДОНОМ

Арета Ковальська, Чикаго, США:

«У Штатах деякі українці святкують Різдво за новим календарем, інші – згідно старого. Ми з сім’єю святкуємо 7-го січня, коли більшості американців вже розбирають ялинку і різдвяні декорації. За кілька днів до Святого вечора ми починаємо готувати страви до Вечері. Печемо маківник і струцлю (калач), варимо борщ і компот, готуємо голубці, смажимо рибу. Єдине, що не встигаємо приготувати самі – вушка і вареники. Але напереодні свята українські бабусі в нашому українському культурному центрі ліплять їх тисячі, тому маємо змогу покуштувати смачної страви. На Святу Вечерю ми запрошуємо родичів й іноді наших американських друзів. Коли гості пішли, ми із сім’єю обмінюємося дарунками. Наступного дня йдемо до церкви. Після служби всі парафіяни збираються в культурному центрі на різдвяну трапезу».

Ніко Бучарський, Пассау, Німеччина:

«З 1 по 24 грудня в Німеччині триває період, який називають “Adventszeit”, що перекладається як “Пришестя”. Тобто з початком зими люди вже чекають народження Ісуса Христа. Батьки дарують дітям спеціальні календарі, за якими ті відраховують дні до Різдва. Кожного дня дитина відкриває маленькі дверцята календаря і отримує подарунок – шоколадку у формі місяця, дзвоника або зірки».

Олена Новосад, Міконос, Греція:

«Страви на Святвечір у греків відрізняються від українських. Вони готують щось схоже на наші голубці – лаханосармадес. Це – символ загорнутого у пелюшки Ісуса. У день Різдва обов’язковим атрибутом столу є печена індичка. Подарунки в різдвяну ніч у Греції приносить не Святий Миколай, а Святий Василій Великий».

Євген Шевчук, Вроцлав, Польща:

«Віґіля або ж Святвечір. Поляки збираються зі всією родиною за столом. Подібні традиції до українських. Вночі або зранку ідуть на святкову месу. У дні посту в костьолі проходять служби, так звані рорати. Головною стравою є фарширований короп з родзинками і горіхами».

Підготувала Юлія Хім’як

Comments are closed.