Село Звиняч, що у Чортківському районі Тернопільської області є одним із найвіддаленіших від райцентру. Тамтешній колгосп «Правда» не зажив слави передового та й за досвідом до нього стали їздити уже далеко після розпаду Радянського Союзу. Його відродження, чи то пак переродження в обличчі ПАП «Дзвону» відбулося під керівництвом Василя Степановича Градового. 30-го липня господарника вітали з 50-річним ювілеєм колеги, влада регіону та вдячна сільська громада. Подія співпала із ще однією визначною датою у житті аграрника, адже цього року Василю Степановичу виповнюється 20 років від початку його головування на підприємстві та 31 рік загалом в сільському господарстві.

Народився він в селі Скоморошин, неподалік Звиняча. Закінчив Звиннецьку школу, потім з червоним дипломом закінчив Бучацький райгосптехнікум та уже заочно – Московську Ветеринарну Академію імені Скрябіна. За спеціальністю – ветеринарний лікар. Таку посаду чоловік займав у колгоспі «Правда». У трудовій книжці Василя Степанович лише один запис: «Село Звиняч, колгосп «Правда»; ПАП «Дзвін». У переддень дня народження ми завітали на терени Чортківщини, щоб не тільки привітати ювіляра, але і розпитати про цьогорічні жнива, попросили заглянути у минуле і, з висоти сьогоднішніх здобутків, оцінити зроблене.

У кабінеті Василя Степановича на стіні висить гарний образ Матері Божої – Оранти. Крім сімейних світлин є кілька із почесного вручення у Державній резиденції – Малому Маріїнському Палаці. Лицарський легіон України нагородив Василя Градового почесним званням «Лицар Вітчизни» з врученням ордена «Золотий хрест честі й звитяги». Також йому презентована іменна зброя — шабля за високу національну гідність, патріотизм та активну участь у розбудові української держави. Те, що перед нами патріот своєї держави, роботи та сім’ї, було зрозміло з розмови, в якій ми торкнулися різних тем.

Василю Степановичу, сьогодні Ви – знаний аграрій і Ваше підприємство злагоджено і продуктивно працює, та свого часу взяли на плечі нелегку ношу, адже на зорі незалежності перспективи були не однозначні. Як Вам вдалося довести виробництво до належного рівня?

Я почну здалеку. Знаєте, бувають різні жнива: були такі, що практично жодного нормального жнивного дня не було. Колись, як я починав господарку, привіз з Миронівського інституту пшеницю – рівненька гарна, красива виросла, а потім надійшла одна хмара і всю пшеницю положило, як катком хто по ній пройшовся. Я ще не був готовий до таких випробувань, то як прийшов додому, на ліжко впав і три години не вставав. Потім, бачу, як я буду кожну хмару брати до серця, то я так довго не витримаю. Треба надіятися і бути переконаним, що так має бути, як вже сталося, бо інакше нічого не буде. Колгоспники зуміли пережити розруху, не всі, але частина, і десь починати щось творити. Я ще з тих, хто залишився, хто «вижив».

Колись я роботою жив – і на роботі, і вдома все про неї думав, і вже дійшло до того, що психіка не витримувала. Тепер я пробую трохи відділяти. Але, знаєте, людина – таке Боже сотворіння, що вона сама собі не підвладна. Не можна сказати, що ми будемо «відключатися» від тих думок чи не будемо. Ясно, що ці речі, робочі аспекти проходять через нас. А, з другої сторони, робота для мене – це певне задоволення.

У Вас вже дорослі діти, вже й онуки підростають. Чи помітили ті роки, що минули?

Час скоро збіг. Ввечері лягли – зранку встали, а в кого зуб болить, той думає, яка ніч довга. Коли ти живеш в ритмі, займаєшся справою, яка тобі приносить задоволення і, в той же час, забирає певні зусилля, то дні летять швидко.

Чого нам, українцям, не вистачає для правильного ведення господарства? Я маю на увазі не тільки сільського, а національного.

В житті я вже дещо бачив, мав час придивитися до людей. Так от, є люди-прагматики, а є люди-дилетанти. Вони все знають і вміють, але тільки на словах. Щоб втілити слова в життя, потрібно на багато більше зусиль і відповідальності, ніж коли плескати язиком. Коли політика України стане відповідальною, тоді нам, виборцям, буде набагато легше. Кожне сказане слово, кожна озвучена річ вселяє в людей надію. Коли людина не відчуває відповідальності, то суспільство стає безвідповідальним, а це дуже погано. Проблема в тому, що громадське суспільство податки платило, але не питало, куди вони йшли. Будь-яка країна, якщо вона демократична, а не диктаторська, повинна мати розвинуте громадянське суспільство і ті всі робітники, котрі живуть з податків, повинні час від часу нам звітувати. А що стосується сільського господарства, то воно ще з діда-прадіда не цінувалося. Радянська влада багато писала, розказувала, на словах хвалила селян, але, насправді, не допомагала. Зараз настає той час, коли підходи міняються – відношення до людей, до робочого місця.

Люди кажуть, що маємо, те маємо…

Зле, що маємо, то маємо. Ми би мали думати, що маємо робити дальше, як ми маємо жити. Стояти збоку і чекати, що все перемелеться – не по мені. Час біжить і нас не питає, чи нам підходить, чи не підходить, а жити ж треба.

Яке Ваше бачення подальшого розвитку аграрного комплексу?

По-перше, все, що збиткове, має бути ліквідовано, або модернізовано, щоб виробництво покривало собівартість і давало прибуток. Основним варіантом розвитку України є кредитна система. Це означає, що ми з вами маємо гроші, якщо ми закордоном поставимо їх в банк, то нам дадуть відсоток. Коли прибутковість виробництва становить 11-15%, то який зміст брати під 25% кредит і розвивати виробництво, як можна ті гроші поставити в банк? По-друге, виробники і влада повинні працювати спільно. Перш за все, у цьому продовольча безпека країни. Держава має закупити собі хліба стільки, скільки їй по мінімуму треба. Вона повинна дбати про хворих, калік, оборону, повинна мати і певний рівень господарки. Стосовно цін на зерно – болюче питання для агровиробників, скажу так: той, хто продає, завжди хоче отримати більше, але нехай поставить себе на місце того, хто купує. Тут все взаємопов’язано. Зарплата, яку ми платимо, залежить від паритету цін, що складаються в нашій державі. Того року ріпак коштував 3300-3500 гривень. Долар вартував 8 гривень. Відповідно, ціна ріпаку мала би бути цього року 5120, а в нас сьогодні 4500-4400 гривень. Міндобриво і солярку, натомість, рівняють до долара.

ПАП «Дзвін» – це нині…

ПАП «Дзвін» – це підприємство, яке обробляє 8500 га землі. Орендуємо земельні паї у Звинячі, Скоморошому, Косові, Ридодубах, Білому Потоці, Семиківцях, у Білобожниці, Білій, Лосячі, Бурштині та Бурдяківцях.

Займаємося і тваринництвом. Маємо молочно-товарну ферму, 750 голів ВРХ, з них – 280 корів. Плануємо зробити ферму на 900 корів і ВРХ 2000. Робимо це поетапно, тому що не вистачає коштів, щоб все це за один раз організувати. Нам потрібно нову технологію «загнати» в старі приміщення, тому обдумуємо багато варіантів. Капіталовкладення великі і хотілося би, щоб в майбутньому не жаліти. Прийдеться одну стайню розвалити, щоби все правильно технологічно сформувати. Молоко на фермі йде зараз екстракласом. Теперішня технологія – молокопровід дозволяє давати якість. Зараз худоба стоїть на прив’язі, але буде без.

Цього року ми запустили в селі Ридодуби другу зернову сушарку на дровах, в Лосячі робимо вже третю. Маємо дві американських газових. Ціна газу виросла настільки, що прийшлося залишити модернізацію тваринницького комплексу і переключитися на нагальні потреби, бо не можемо бути певні, що буде осінню. Зробили дві сушарки добової потужності 250 тонн на добу.

Плата за паї на фоні району у Вас більша за середній показник, який складає 3,2. У Вас же 3,4 – 3,3. Як проходить співпраця з пайовиками?

Плата за паї – це є рівень конкуренції керівників. Ми не можемо платити менше, чим платить сусід, тому що в іншому випадку люди нас не будуть розуміти. Потрібно усвідомлювати, що в кожних речах є певна доцільність. Орендна плата залежить від розміру гектара. Ми стараємося вирівнювати, щоб пай йшов від гектара – 1 га = 1 пай. Люди, думаю, співпрацею задоволені. Практика показала, що одноосібне господарство себе не дуже оправдовує, показала, що таке земля. Земля – це велика праця. Ти не тільки взяв в оренду пай, в нього ще треба вложити велику працю, великий ресурс, не знаючи, чи завжди його повернеш.

Як розвивається ферма?

Маємо нормальний генетичний потенціал. Є корови, що дають 8 000 – 7 000 л молока, середній надій того року вийшов 5400 л. Власні телиці, власні нетелі. Сьогоднішнє молочне стадо є вже дуже примхливим, вибагливим. Треба робити все за технологією, інакше, навіть якщо давати забагато їсти, виникають проблеми. Заодно, попри модернізацію, навчаються спеціалісти, кадри. Тому що в майбутньому, коли буде велике стадо, помилки будуть вартувати в три-чотири рази дорожче. Господарство має 1800 голів свиней. Дасть Бог, теж будемо робити великий комплекс.

Чим ще багате підприємство?

Кожного року садимо картоплі 70-100 га. Цим будемо займатися, тому що господарство розуміє – є речі диференційовані. Побудований картоплесклад за європейською технологією. Обладнання німецьке. Сіємо цукровий буряк, пшеницю, кукурудзу, пивоварний ячмінь, сою, вирощуємо також насіння кукурудзи на 150 га. Ріпак займає 600 га, соняшник – 300 га. Якщо навіть на якійсь культурі ціна «просідає», то за рахунок інших культур можемо вирівнювати економіку.

А людський фактор, скільки в вас робочих місць? Які зарплати?

На господарстві працює 250 чоловік. 200 – круглорічно. Є в нас цегельна, яка працює сезонно. Там зайнято 40-50 працівників. Вона теж потребує модернізації. Рано чи пізно приходить час, коли треба щось міняти, доробляти.

Чи пройшов модернізацію машинно-тракторний парк?

Вся робота, яка на господарстві, виконується власними силами, бо технікою ми забезпечені повністю. Частина тракторів є радянські, але основні трактори і комбайни – закордонні –John Deere, Claas, Hollmer. Були змушені модернізувати токи, тому що колись як молотили Нивою на тік поступало 100-150 тонн, а сьогодні може поступити 500-600 тонн. Треба було збільшити потужність. В перспективі плануємо побудувати елеватор в Білобожниці, щоб мати можливість зерно безпосередньо відправляти на порт. Ми там маємо базу аміачної води, базу солярки. На кожному відділку в нас забезпечено і токове обладнання, і зберігання, тому все, що виробляємо, можемо зберегти в себе, але на перспективу будуємо елеватор.

Розкажіть про спонсорські/меценатські зусилля «Дзвону».

В кожному селі, де ми працюємо, пропорційно допомагаємо: де школу, де садок, де клуб, де церкву обладнуємо. Кожного року частинами, але якщо робити стабільно і потрохи, то за роки щось таки вимальовується. В селі Скоморохи побудована каплиця, в селі Звиняч теж. Побудований духовний комплекс в селі Лосяч. Такі речі ми завжди робимо гарно. Правда, довше, але як годиться. Церкви перекриваємо. Селянам по мірі можливості допомагаємо.

Ви є головою підприємств-виробників с/г продукції району, членом президії обласної ради с/г підприємств. Захищаєте права аграрників, так би мовити, «на передовій».

Часом я задумуюсь, на скільки це потрібно, на скільки ефективно. Це, мабуть, вимога часу. Ми повинні говорити вголос про проблеми і маємо гуртом йти до їхнього вирішення.

Спілкувалася Юлія Хім’як

Comments are closed.