Стибель В 1

Вітчизняна освіта і наука завжди були визнаними у світі. І велика заслуга у цьому університетів та академій Галичини, які ведуть свої наукові школи з XVIII-XIX століть. Високе реноме одного із найстаріших вищих навчальних закладів в галузі зоотехнії і ветеринарії сьогодні підтверджує і Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій імені Степана Ґжицького.

Нещодавно його очолила молода, амбіційна людина, що реалізує європейський та світовий досвід у підготовці майбутніх фахівців для аграрної галузі. Отож, бесіду вели із ректором університету, доктором ветеринарних наук, професором, вченим у галузі паразитології сільськогосподарських тварин Стибелем Володимиром Володимировичем.

– Пане Ректоре, познайомте читачів із університетом: коли розпочалася його історія?

– Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій імені Степана Ґжицького – це один із найстаріших вищих навчальних закладів не тільки України, а й Європи. Як університет ми беремо початок з 1784 року, коли запрацювала класична університетська кафедра ветеринарної медицини при Львівському університеті (1661 р.). Хоча фундамент у становленні ветеринарної освіти був закладений ще далекого 1512 року завдяки створенню школи коновальства, де і навчали як правильно лікувати коней. Три роки тому ми святкували 230-тирічний ювілей з дати заснування вивчення ветеринарної науки у Львові на академічному рівні. Кафедра існувала при медичному факультеті Львівського університету. На початку 1881/1882 навчального року нарешті у Львові була відкрита й сама Ветеринарна школа. Її офіційна повна назва звучала так: Цісарсько-королівська Ветеринарна школа зі школою кування коней з клінікою-стаціонаром для тварин у Львові.

– Починаючи з моменту першого випуску (1885 року) і до тепер університет випустив понад 35000 спеціалістів. А кого готує сьогодні ВНЗ?

– Сьогодні в університеті навчається майже п’ять тисяч студентів денної і заочної форм навчання. Звичайно, провідним і найбільшим підрозділом є факультет ветеринарної медицини. Плідно працюють викладачі та студенти на біолого-технологічному факультеті, факультеті харчових технологій та біотехнології, факультеті економіки та менеджменту. Успішно розвивається наш наймолодший структурний підрозділ – факультет ветеринарної гігієни, екології та права. Ми традиційно навчаємо ветеринарних лікарів, технологів з виробництва і переробки продукції тваринництва, біоінженерів, екологів, менеджерів. Новими й доволі успішними напрямами підготовки майбутніх фахівців у нас є ветеринарна гігієна, санітарія і експертиза, право, якість стандартизація та сертифікація. Відкриваємо і нові, затребувані на ринку спеціальності: готельно-ресторанну справу, туризм, адміністративний менеджмент, ветеринарну фармацію. Щодо набору спеціальностей (а їх майже 20), за якими готує фахівців заклад, то ми намагаємося йти в ногу з часом та європейським досвідом.

– Чи мають можливість ваші студенти набиратись практичних навичок?

– Звичайно. На це і скерована наша робота. Поблизу Львова у складі університету функціонує Науково-навчальний центр (Городоцький район), де студенти проходять різноманітні практики. Кілька років ми також виграли гранд Європейського Союзу, завдяки чому отримали новітнє обладнання для лабораторних досліджень, діагностики хвороб тварин. Можу стверджувати, що кращого обладнання жоден ВНЗ ветеринарного профілю в Україні на сьогодні немає. В університеті вже працює пересувна ветеринарна лабораторія, що створена на базі автомобіля «Рено». Змонтовано 11 сучасних потужних мікроскопів німецької фірми «Leica». Серед них й унікальний прилад з системою цифрової реєстрації запису.

Також працює цифровий рентгенівський кабінет найвищого світового рівня. Він дає змогу отримати цифрове зображення уражених частин тіла тварини буквально за кілька хвилин.

Крім цього, на постійній основі залучаємо викладачів з Польщі, здійснюємо обмін студентами. Таким чином, наш студент має всі можливості якісно вивчати як теорію, так і здобувати практичні навики з майбутньої професії.

– «Ветеринарний університет» відомий широкому загалу, має визначну історію, багатьма вченими піднята висока планка освіти. Як ці фактори впливають на вашу роботу?

– Так, планка у ветеринарній освіті та науці піднята у Львові висока. Складність її підтримання у мене, як і в будь-якого ректора, існує значна. Це пов’язано із тим, що вітчизняна вища освіта проходить період глибокого реформування. Змінюються підходи до зарахування абітурієнтів, нарахування студентам стипендії, змінюються критерії до роботи професорсько-викладацького складу, ускладнюються умови підготовки майбутніх наукових кадрів. Відбувається усе це на фоні складних політичних і соціально-економічних умов розвитку держави. Але попри все ми намагаємося рухатися вперед, відкриваємо нові спеціальності, розвиваємо тісну співпрацю з європейськими освітніми і науковими установами.

– Тобто ваш заклад розвивається і стає багатопрофільним. Чи існують проблеми якісної підготовки спеціалістів?

– Українські реалії засвідчили, що на 46 млн. жителів у нас є дуже багато ВНЗ. У Європі ж навпаки – на 1 млн. осіб припадає всього 1 університет. Якщо розглядати ветеринарні факультети, то їх сьогодні в країні 10. На мою думку, це забагато, оскільки виникають проблеми як із фаховою підготовкою, так і працевлаштуванням. Тому у вищій освіті мають навчати тих спеціалістів, де є відповідна профільна наукова школа. У нас такі є, адже відкриваючи нові спеціальності, ми спочатку готуємо відповідну наукову базу. Іншою проблемою наступних двох років буде «демографічна яма» сімнадцятирічної давності – різко знизиться кількість випускників, частина з яких не піде навчатися у вищу школу або ж поїде навчатися закордон. Трансформуються також напрями реформ з приходом нового освітнього міністра, які часто змінюються. Усе накладає певний відбиток на розвиток освіти загалом, і у нашому закладі також.

– Володимире Володимировичу, а як бути із підготовкою фахівців для галузі тваринництва, враховуючи її занепад з 90-х років?

– У цій ситуації звичайно зроблено багато помилок із реформуванням аграрного сектору, що призвело до занепаду тваринницьких господарств. Разом з тим існує проблема дешевого і неякісного імпорту тваринницької продукції та її переробки. Тому, в першу чергу, держава має «повернутися лицем» до вітчизняних товаровиробників – створити умови для ефективного ведення бізнесу у тваринництві. А ми, впевнений, спроможні якісно підготувати молодого фахівця.

– Ви очолили університет у 2014 році – у непростий час для України та суспільства. Чи легко далося таке рішення?

– Нелегко, але 95 відсотків голосів на виборах віддали за мене. Мабуть колектив робив ставку на молоду людину, яка бажає змін. Моя передвиборча програма базувалася на досвіді європейських закладів освіти. На той час я встиг уже побувати у провідних університетах світу ветеринарного профілю, набратися відповідного досвіду і знань в організації освітянської справи. Прийшовши на посаду ректора, я ініціював ряд організаційних, кадрових, методичних змін. Це не завжди позитивно сприймалося окремими людьми, але переконаний, що ці зміни вкрай необхідні, щоб стати справді європейським університетом. Важко морально і зараз, але вірні друзі і колеги підтримують. Це додає сили для подальшої роботи.

– Ви пройшли нелегкий шлях від аспіранта до ректора. Що вам особисто більше імпонує: навчати, здійснювати наукові дослідження чи виконувати адміністративну роботу?

– Так, шлях довгий. За 25 років після випуску з інституту я навчався в аспірантурі, захистив кандидатську дисертацію (1997 р.) у Білій Церкві, а через 10 років у Харкові – докторську дисертацію. Усе наукове життя займався вивченням паразитів у свиней. Уже є свої учні – захищено 8 кандидатів наук. Також виконував адміністративну роботу на кафедрі, був деканом. Зараз очолюю університет. Ця робота цікава, але забирає дуже багато сил, потребує часу і в поза робочі години для вирішення питань життя ВНЗ. Цих проблем не боюсь, але як науковець, вважаю за необхідне постійно самовдосконалюватися, щось нове вивчати, досліджувати технології, препарати. А тому душа більш лежить до наукової і викладацької роботи.

– Пане Володимире, а що вас надихнуло обрати фах ветеринара?

– Я виріс в селі (Миколаївський район Львівської області). Були в господарстві батьків і кури, качки, корови, поросята. І коли тварини хворіли, мені завжди було цікаво, чому з ними це сталося, що за хвороба спричинила захворювання чи падіж. Моя тітка працювала в той час головним зоотехніком у колгоспі, то ж я завжди бігав на ферму чи тракторну бригаду дивитися як все відбувається. Так робили усі мої друзі. З іншого боку, ветеринарний лікар у селі завжди був в пошані, а його знання користувалися попитом. Тому і пішов вчитися на ветлікаря.

– А з яким життєвим кредо працюєте?

– Якщо коротко, то це чесність, порядність і принциповість. Надзвичайно поважаю і ціную у людях професіоналізм. Не терплю брехні і пліток, особливо серед колег. Краще гірка правда, чим солодка брехня.

– Володимире Володимировичу, ви і ваші колеги готуєте молодих фахівців. Чи буде майбутнє в України з такою молоддю?

– По-перше, моє бачення України – це Європа. Враховуючи їхні досягнення в науці загалом, техніці, технологіях, нам однозначно треба рухатися туди. По-друге, теперішні студенти мають набагато більше можливостей для розвитку і накопичення знань, ніж це було 20 років тому. Сьогодні вони їздять на практику в різні країни, вільно вивчають іноземні мови, для них доступні безмежні інформаційні ресурси світу тощо. Тому з такою молоддю Україна стане потужною, розвиненою державою та повноцінним членом європейської спільноти.

– А що побажаєте нашим читачам?

– Аграріям побажаю міцного здоров’я, терпіння, високих врожаїв, хорошого технічного забезпечення. Що стосується тваринників – відновлення поголів’я худоби і птиці, відродження галузі. Хочеться, щоб аграрний бізнес беріг землю, на якій працює. Від цього виграють не лише самі аграрії, а й держава. Відтак ми збережемо природу, село для майбутніх поколінь.

Спілкувався Андрій Сава

Comments are closed.