2

У фольклорних казках різних народів дуже часто зустрічається історія про те, як син покидає рідну домівку аби знайти себе, на шляху зустрічає багато пригод, труднощів, знайомиться з «інакшим» світом, набуває цінні знання і досвід та навченим вертається додому. Набуття широкого досвіду неможливе в комфортних умовах, що не змінюються. Але мудрість та сила є винагородою за пройдені труднощі. Редакція журналу «АгроЕліта» знайомить вас з аграрієм, який пройшов саме такий багатий на пригоди шлях, і зміг у підсумку створити неординарне потужне господарство. Ми завітали у непростий для вирощування с.-г. культур  прикарпатський край, в якому мирно живе мальовниче село Попельники, що у Снятинському районі, де працює приватна фірма «Богдан і К» на чолі з Богданом Володимировичем Тимофійчуком. Цікавій історії професійного становлення цієї позитивної людини, грамотного аграрія, який заслужено отримав багато почесних нагород, й буде присвячена дана стаття.

1

  • Богдане Володимировичу, в аграрному просторі досить часто з’являється інформація про успішну роботу Вашого господарства. Якими шляхами Ви досягли такого високого рівня? Розкажіть про своє становлення як аграрія.
  • Все починалось доволі нестандартно. Взагалі-то я за фахом інженер нафтопромислового обладнання, закінчив Івано-Франківський інститут нафти і газу. Будучі молодим 22-річним спеціалістом, був направлений у Тюменську область, де плідно відпрацював 8 років. У 1991 році, коли Радянський Союз розпався, перелилась через край й моя накопичена за роки туга по Батьківщині. Хоча я вже мав успішну кар’єру та хороші заробітки в Росії, прийняв рішення все ж таки повернутись в рідне село Попельники, до родини. Хотів, щоб мої діти жили тут, а не в далекому краю.

В той час було зрозуміло, що аграрний сектор має великі перспективи, що є великий потенціал побудувати нову галузь. Відбувались великі зміни: колгоспи розпадались, здійснювалась приватизація землі. Я спостерігав всі ці процеси і усвідомлював, що мені треба переорієнтовуватись на інший напрямок діяльності, на той, який я зможу реалізувати на рідній землі. Звісно, обрав сільське господарство, адже так чи інакше я був до нього близький, живучи в селі, працюючи ще в шкільні часи помічником комбайнера. Тоді, на ті кошти, що заробив у нафтовій промисловості, я почав купувати сільськогосподарську техніку, спершу це були 2 трактори «Кіровець» (до речі, вони й донині є у нас у господарстві). І тут якраз збіг обставин, зіграла доля: мій однокласник, який працював у Кіровоградській області, в селі Березуватка Устинівського району, покликав мене приєднатись до підняття фермерського руху в регіоні. Це було мені до душі. Знову я прийняв доленосне рішення, покинув рідну Снятинщину.

  • Ви одразу приєднались до вирощування с.-г. культур?
  • Ні, ми розпочали діяльність з надавання послуг з оранки та культивації, справа добре пішла і розтягнулась на 5 років. За цей час ми створили дуже гарні відносини з місцевими фермерами, адже працювали цілодобово, на совість – якісно і швидко. Однак ситуація була така, що багато господарств не хотіли суттєво вкладати кошти у свій розвиток, працювали на колгоспних здобутках, але ж вони не вічні. Підприємства занепадали, борги за наші послуги зростали. Одне з підприємств, яке було винне нам гроші, запропонувало в якості оплати взяти в роботу частину їх орендованих земель. Ми посіяли 600 га елітного насіння озимини. Результат був добрий, і підприємство треба було рятувати, тож, все йшло до того, щоб я почав керувати господарством. Сільський голова та пайовики, які вже добре мене взнали за ці роки, одностайно були за. 28 грудня 1999 року мене обирають керівником ПСП «Березовацьке» з 2800 га землі, яке я перейменував в АФ «Червона калина» – символ життя, символ України. З початком нового тисячоліття розпочався й новий етап мого життя, якого я ніколи не міг передбачити.

Підприємство запрацювало успішно. Не шкодували ресурсів на нову техніку, цілком вкладали себе в отримання високих врожаїв. І отримували їх.

У 2004 році, будучі фермером в чужому краю, Богдан Володимирович удостоївся Почесної грамоти Кабінету міністрів за вагомий внесок у забезпечення розвитку агропромислового комплексу Кіровоградської області. Окрім успішного аграрного виробництва, всі були також задоволені соціальною політикою АФ «Червона калина»: проводили регулярні ремонтні роботи, організовували відпочинок дітей в Карпатах, побудували капличку, а ще – із західноукраїнським натхненням привнесли в село міцні релігійні традиції, наприклад, спільне освячення пасок на Пасху. Богдан Володимирович в селі вже не господарює, а започаткована ним традиція святити паски на світле Христове Воскресіння жива і досі. До того ж, він потрапив у книгу про видатних кіровоградських земляків – так був увіковічений його цінний вклад в той край.

  • Якими шляхами відбувалось Ваше пізнання тонкощів агрономії, хто Вас надихав?
  • Ще до того, як я став керівником АФ «Червона калина», я познайомився із знаменитим українським аграрієм Петренком Анатолієм Олексійовичем, керівником ПСП «Україна», заслуженим працівником сільського господарства, який отримав багато почесних нагород. Я не одне літо прокатався з ним в його «Ниві» по полях і бачив, яка то важка робота: від ранку – до ночі доглядати посіви, ферму, роботу колективу, все контролювати, розуміти, спрямовувати, боротись за врожай, видумувати ефективні стратегії. Він зарядив тоді мене позитивною енергією, я зрозумів, що хочу присвятити себе аграрній галузі. Анатолій Петренко дуже багато показував та розповідав мені. І до речі, саме за його порадою я почав займатись обробкою землі. І саме йому та його молодшому сину Володимиру я віддав у підсумку «Червону калину», вертаючись на батьківщину, так віддячивши за продуктивне навчання. Я збирав знання з кожного можливого джерела – не минув ні одного аграрного семінару, який проходив в Кіровоградщині та сусідніх областях.
  • І при яких обставинах Ви все ж таки заснували господарство в рідній області?
  • Як би успішно я не працював в Центральному регіоні, туга за батьківщиною нікуди не ділась, і у 2008 році я прийняв рішення повернутись на Івано-Франківщину, аби постійно бути з родиною. Тоді ж і заснував господарство, на якому ви зараз знаходитесь, «Богдан і К». Але одразу повністю лишати кіровоградське підприємство не було доцільно, і до постійного керівництва ним долучився мій старший син Віталій. Хоча його професійні кроки були зроблені в інший бік (вивчив інформатику на математичному факультеті Чернівецького державного університету), він мав бажання долучитись до батьківської справи. Так ми паралельно вели два господарства до 2010 року, але й сина та його жінку-землячку врешті-решт потягнуло на батьківщину. Забравши основну техніку в «Богдан і К», ми передали «Червону калину» родині Петренків та остаточно осіли на рідній землі.

2

Богдан Володимирович розповів історію про те, як за допомогою «Червоної калини» врятував села на Снятинщині. У 2008 році влітку тут стався великий потоп, декілька річок одночасно вийшли з берегів. Затопило будинки, затопило 40% посівів «Богдан і К». Кукурудзи майже не було видно. Зібрали врожай на Кіровоградщині, привезли додому 60 т сухої продовольчої пшениці та роздали людям по селах, що постраждали від лиха.

  • До 2010 року на Снятинщині я набрав земельний банк 2200 га, майже як в «Червоній калині». Незабаром до роботи в «Богдан і К» долучається мій середній син Олександр, який закінчив факультет міжнародної економіки Київського національного економічного університету, але не схотів лишатись в Києві, а також повернувся в рідне село. Тепер він вже є кандидатом сільськогосподарських наук, захистив дисертацію на тему: «Вирощування кукурудзи по новітнім та інтенсивним технологіям у Прикарпатській зоні». Так ми зараз і працюємо тут всією сім’єю, дружньою компанією. Молодший син Павло, подивившись на батька та старших братів, одразу обрав професійний шлях в аграрному напрямку. Зараз він студент 5 курсу Кам’янецького аграрного університету, а в господарстві – агроном, дуже любить працювати з технікою, вже знає всі ази. Олександр повністю керує виробничою діяльністю, а Віталій є комерційним директором підприємства.

В рідному селі Попельники Богдан Володимирович продовжив активно робити соціальні заслуги. Зокрема, дуже пишається тим, що очистив водойм з джерелом та збудував на ньому гарну каплицю зі статуєю Івана Хрестителя, біля якої на свята збирається все село, а на Водохреще святять воду. В селі Рудники поміняли всі вікна в школі, туалети, збудували спортивну трибуну, зробили опалення в будинку культури. Взагалі-то Богдан Володимирович активно підтримує культурну сферу: зокрема, у Видиніві (тут господарство обробляє найбільшу частину площі, 560 га) наразі за фінансуванням підприємства будується баскетбольний майданчик європейського рівня. І так можна перелічити ще багато соціальних проектів по кожному з сіл Снятинщини, які здійснюються кожного року. Це вже не кажучи про суттєве забезпечення робочих місць з гідною заробітною платою. Також слід відзначити, що «Богдан і К»  є постійним благодійником для воїнів АТО. На свята господарство разом із Центром допомоги учасникам АТО Снятинського району відправляє на фронт буси із смаколиками та необхідними речами.

  • 3 4Перейдемо безпосередньо до технологій вирощування. Окресліть їх систему на Вашому господарстві.
  • Сіємо всі основні культури: в середньому 400 га є озимої пшениці, 200 га озимого ячменю, 400 га кукурудзи, 300 га озимого ріпаку, 400 га соняшнику, 600 га сої, 60 га гречки – вона постійно в сівозміні, а також 50 га гірчиці – для сидерації. До речі, сидерацією ми займаємося дуже серйозно, співпрацюємо з НВП «Відродження», яке на біогумусній основі виробляє мікродобрива. Якраз щодо питання про те, хто мене надихав: Іван Опанасович Мельник, академік, керівник цього підприємства, дав мені нове бачення того, як треба працювати на землі. Ця людина – генератор наукової діяльності у вітчизняній агросфері. Головна проблема, над якою він працює – це критичне зменшення вмісту гумусу в ґрунті через інтенсивні технології вирощування, яке Іван Мельник пропонує виправляти за рахунок біологічних технологій. Мені вони дуже близькі. Зокрема, НВП «Відродження» виробляє компости на основі витяжки з переробки каліфорнійського хробака, які ми використовуємо на всіх полях. До речі, в планах – виробництво цих біогумусних добрив за технологією Мельника і в нас на підприємстві. Таким чином ми глобально зменшимо використання звичайних мінеральних добрив. Адже треба серйозно думати про завтрашній день, щоб лишити нащадкам здорову землю. Крім того, земля віддячує за таке ставлення до неї і високими врожаями: без цих компостів ми б 13 т/га кукурудзи не збирали б.

Продовжуючи про сівозміну: це основа не тільки хороших врожаїв, а й довгої та успішної праці на землі. До того ж, на одних пшениці та ячмені хорошого імпортного трактора не купиш, необхідно працювати з культурами, орієнтованими на експорт та великий прибуток. Тільки треба раз і назавжди зрозуміти основи правильної системи удобрення під кожну з культур. Грамотні агрономи це все вже давно знають, вміють тримати баланс між ґрунтом та культурою на тому чи іншому полі.

  • А якими є Ваші підходи до обробітку ґрунту?
  • Керівник господарства та агроном мають знати та випробовувати абсолютно всі існуючи види механічного обробітку ґрунту: оранка, чизелювання, глибоке дискування, лущення, чистий ноу-тіл, міні-тіл тощо. Всі ці методи присутні у нас в господарстві. До кожної культури, до кожного поля з певною структурою ґрунту існує індивідуальний підхід, а також відповідна техніка, яка максимально ефективно та, що важливо, економічно зможе попрацювати по тій чи іншій схемі. Всім раджу не зациклюватись на одній технології.

Навесні перший і головний захід – це закриття вологи. Я важливість цього засвоїв ще коли працював у Центральному регіоні, адже господарства з тих областей перші в Україні стикнулись з браком вологи, тому там спершу і почали розвиватись технології мінімального обробітку ґрунту.

Найголовніше, що ми робимо – не забираємо з поля ніякі пожнивні рештки. Є звабливий варіант – тюкувати солому та опалювати нею сушарки (у нас вони на альтернативному опаленні), але ми на це не ведемось. В технології збору врожаю треба завжди йти в ногу з часом, використовувати комбайни, які мають подрібнювач, щоб пожнивні рештки швидко перетворились у гумус. У нас немає ні одного комбайна, на якому б не було подрібнювача. При цьому ми вносимо деструктор «Вермистим Д», який сприяє розкладенню решток та діє круглий рік. Бактерії за зиму настільки добре розрихлюють ґрунт, що по ньому ідеш, як по пуху. За декілька років використання таких технологій кардинально помінялась структура землі.

При сівбі будь-якої культури ми завжди додаємо якісь добрива, наприклад, під соняшник – 200 кг/га нітромофоски, під кукурудзу – 200 кг/га карбаміду, під сою – 100 кг/га нітромофоски. По захисту культур плідно співпрацюємо з компанією «Сингента», в них дуже якісні пестициди та регулятори росту, які ми використовуємо під всі культури. Також купляємо в них і в інших провідних закордонних компаній насіння.

5

  • А куди іде основний збут Вашої продукції?
  • Зараз ми, колишні колгоспники, які піклувались тільки про вирощування, перетворились на бізнесменів. З одного боку, це ускладнило роботу, а з іншого – відкрило багато цікавих можливостей та дало певною мірою незалежність. Зі збутом у нас проблем немає. Пшениця завжди іде на ура, а цього року ще й ціна хороша. Ячмінь майже весь роздаємо на паї, а залишки збуваємо в тваринницький комплекс «Даноша». Ріпак взагалі забирають з дуже великою охотою. Те ж саме стосується і решти культур.

Мандруючи територією, де працює фірма «Богдан і К», бачили, що крізь кипить діяльність. Гаряча весняна пора для аграрія. На полях завершують посів сої, а в селах – то тут, то там відбуваються ремонтні або будівельні роботи. Зокрема, ми завітали в сусіднє з Попельниками село на закинуту машинно-тракторну бригаду. Але вона була закинута колись. Цього року Богдан Володимирович придбав її, і наразі вона активно приводиться в належний стан, роботу вже майже завершено. Буде там все необхідне обладнання для ремонту техніки, кузня, затишна територія з садовими деревами та квітами, столова для працівників.

Ще одна нагальна робота – будівництво нового зерноочисно-сушарного комплексу. В «Богдан і К» вже діє один, потужністю 25 тонн/год., а новий буде мати вдвічі більшу – 50 тонн/год., і дасть можливість одночасно працювати з різними культурами.

  • Що скажете щодо сучасних умов роботи аграрія в Україні?
  • Не дивлячись на те, що аграрна галузь є найбільш потужною та прибутковою в Україні, працювати в цій сфері досить не просто. Минулого року я заплатив державі 5 млн. грн. ПДВ. Чи пішли вони на потрібні справи – не відомо. Враховуючи існуючу економічну ситуацію, я не бачу для молодих фермерів умов для старту. Як не прикро казати, але цей старт може означати «закопати зібрані гроші в землю». Справитись з існуючими економічними складностями може тільки підприємство, яке працює багато років та твердо стоїть на ногах, має в запасі великий арсенал техніки і накопичений капітал. А в останній рік дуже загострилось ще й земельне питання, в якому купа внутрішніх протиріч. Ідею про загальний референдум щодо продажу земель сільськогосподарського призначення я не підтримую, адже його результат буде абсолютно не об’єктивним. Мораторій відмінити – це нормально, але треба для цього належним чином підготувати законодавство.
  • Однак Ви все одно будуєте амбітні плани щодо розвитку господарства, чи не так?
  • Авжеж. Ми хочемо, ми мусимо розвиватись, і планів є багато. Окрім проведення тих робіт, які ви сьогодні вже бачили, є у мене і більш глобальні ідеї. Зокрема, запровадження тваринництва. Поки що законодавство та ціни на молоко і м’ясо говорять проти цього. Але все одно маю намір цим займатись. Ось, наприклад, в селі Мала Кам’янка Коломийського району є закинута тваринницька ферма. Є ідея розпочати тваринництво там, і людям буде добре – отримують робочі місця. Репутація у нас хороша, я гадаю, ми успішно домовимось з сільською радою та селянами.

6

Спілкувалась Тетяна Бєлінська

Comments are closed.