IMGP2089

Вимоги світового сільськогосподарського виробництва, процеси, які в ньому відбуваються, підводять українських аграріїв до необхідності виходити на новий професійний рівень. І ключовим є те, що існують хороші можливості для реалізації своїх здібностей, а на якісну с.-г. продукцію в світі є великий попит. Але потрібно бути готовим до внутрішніх змін. Зокрема, вітчизняній садівничій галузі (дуже ризиковій, до речі, галузі), яка має багато сприятливих умов для потужного розвитку, ще доведеться добре попрацювати над вдосконаленням та згодом повноцінно заявити себе на світовому ринку. Але вирішальні кроки в цьому напрямку відбуваються вже зараз, в окремих садівничих господарствах України. Так, наша редакція відвідала ФГ «МакоСад», що працює у с. Рідківці Новоселицького району Чернівецької області – сімейне господарство, що власними силами йде до рівня європейського взірця. Навіть вже є ним.

Тут особливий край. Площа садівничих насаджень оточена пригірською місцевістю, що створює сприятливий для садів мікроклімат, зокрема великі перепади температур. В деяких садах Європи для цього встановлюється спеціальне обладнання, щоб охолоджувати плоди в сонячні дні, а тут це відбувається природно.

Історія про втілення мрії

Леонід Юрійович Макаренко, Орися Василівна Макаренко та їх старший син Владислав – ось з такою дружньою сім’єю ми мали приємність познайомитись та поспілкуватись. Не вистачало тільки молодшого сина, Дмитра, але він часто відправляється в робочі мандрівки.

Нам пощастило відвідати господарство якраз під час збирання яблук. В саду чудово поєднувались спокій природи та робоча атмосфера, соковитими фруктами можна було смакувати, зриваючи прямо з дерев. Прогулюючись між ароматними рядками з різними сортами яблук, ми почали розмову з головою сім’ї Макаренків та ФГ «МакоСад» Леонідом Юрійовичем.

«Змалку дуже люблю природу. З дитинства, з підтримкою батьків, сам садив садочок вдома, доглядав за ним. Природа – це сенс мого життя, моє натхнення» – ділить сокровенним Леонід Юрійович.

Голова господарства в свій час пройшов колгоспну «школу», очолював бригаду овочівництва, а в душі тим часом виношував мрію мати власний сад. Після закінчення ери колгоспів почав займатись вирощуванням саджанців біля свого дому на площі 0,5 га. Вивчав багато літератури, дізнавався про сучасні технології. Виходило, відкривались хороші перспективи. Так, згодом з’явилась можливість орендувати землі за територією села та почати серйозну садівничу справу. Це було у 2000 році. Правда, та територія була вся в чагарниках, і довелося провести величезну роботу ще до посадки садів. Леонід Макаренко був першим в регіоні, хто відважився посадити сад за межами села. Люди відмовляли, казали, що покрадуть. А добрий аграрій вірив, що не покрадуть. Так і сталося, що сад лишився в цілості, а віра фермера в людей зросла ще більше.

«Наш край за природним становищем є дуже сприятливим для вирощування фруктів. Плоди чудово ростуть і дуже смачні, адже в них збалансований вміст глюкози. Якщо порівнювати, наприклад, з польськими, які також присутні на українському ринку, то яблука нашого краю за смаковими властивостями набагато кращі. Ми підтримуємо високі технології, і за рахунок них отримуємо високі врожаї. Наше яблуко можна експортувати в будь-яку країну світу» – пишається пан Леонід.

  • Чи є якісь технології, які ви досі використовуєте від колгоспних часів, чи все вже кардинально змінилось?
  • Якщо взяти технології виробництва яблук 70-80-х років, тоді була досить велика схема посадки. Дерева вирощували дуже великими, високими, їх було тяжко обробляти препаратами захисту, складно збирати врожай. Врожайність максимальна зазвичай досягала 15-20 т/га. Сьогодні ж ми добиваємося врожайності 60-80 т/га, а буває і 100 т/га. Щодо висоти дерев – ми вийшли на оптимальну, на європейський стандарт – 3 м. При нижчій висоті врожаю буде менше, при вищій – нижні гілки можуть не отримувати достатньо сонячних променів, і врожайність теж зменшиться. А так нам і збирати зручно, і обприскувати.
  • Які технології, що використовуєте в саду на сьогоднішній день, вважаєте ключовими?
  • Все в комплексі є дієвим і важливим. У нас – єдина система технологій. Якщо зазначити щось окремо, то сад, наприклад, у нас весь накритий протиградовою сіткою. Вона захищає не тільки від граду, а й від приморозків. Як бачите, у нас сад цього року від них не постраждав. Таких накритих садків в Україні максимум 10 нарахувати можна.

Щоб мати стабільно великий об’єм виробництва, ми в нашому садку ми виключили періодичність плодоношення, щороку навантаження плодів є досить вагоме. Відповідно, у нас є своя система роботи в саду, щоб він був здоровий. Окрім засобів захисту та добрив, вносимо амінокислоти, стимулятори росту. Використовуємо спеціальну технологію проріджування зав’язі, без чого не обійтись при інтенсивному вирощуванні.

Обрізку робимо дуже якісно. Придбали в Італії контурний обрізчик – ця машина проходить в рядку та робить плодову стіну, яка покликана дати доступ повітря до дерева, щоб сонячні промені могли прогріти всі яблучка. Також ця стіна дає перевагу при обприскуванні препаратами захисту, які стають доступні до кожного фрукту. Плюс до того, зменшується ручна обрізка дерев. Кожного року ми підрізаємо у дерев корені, щоб збалансовувати силу росту.

  • Чи відвідували якісь сади в Україні, які вас захопили?
  • В Україні ми відвідуємо сади, дивимось на досвід наших колег, є теж чудові здобутки. Але якщо говорити про сади-гіганти, то я бачу в них певні мінуси. Не все гаразд в них буває з плодоношенням, адже складно повноцінно слідкувати за таким садом, вчасно підживляти та обробляти всі дерева.
  • Багато садівників обурюються ціновою політикою на яблука. Що ви скажете з цього приводу?
  • Цінова політика на яблука на вітчизняному ринку сьогодні залежить не від нас, а від зібраного урожаю, пори року, коли ці яблука продаються, і все це – в світовому контексті, адже наш ринок не формується відокремлено від інших країн з потужним садівництвом. Це складне і комплексне питання. Наприклад, цього року в Європі суттєвий недобір врожаю, особливо сильно постраждала від заморозків Польща, тому в Україні ми сподіваємось на кращу ціну. Але коли рахуємо собівартість та зіставляємо її з цінами на яблука, з’являється бажання здешевити виробництво.
  • Як саме знижуєте собівартість?
  • Добрива з кожним роком дорожчають, тому ми прийняли рішення використовувати органічні добрива. Закупили курячий послід, солому і робимо компост: 40% соломи + 60% посліду. Протягом 3 років робиться перегній, який і вноситься під дерева – навесні 2018 року будемо вносити вперше. В цьому добриві є всі необхідні макро- та мікроелементи для фруктового дерева. Це дозволяє значно зекономити кошти на добривах та засобах захисту.
  • Як ви дивитесь на проблему необхідності кооперації між садівниками?
  • Це питання одне з головних. Адже в можливостях експорту наших яблук в інші країни світу кооперація відіграватиме величезну роль. Буде можливість відправляти великі партії одного сорту. Кооперація – це майбутнє українських садівників, але, на жаль, більшість з них поки що не готова до цього, вони ще закриті.
  • Чи маєте сертифікат Global G.A.P.?
  • Поки що не маємо, реалізацію за кордон проводимо через посередників. Наші яблука їдуть в Румунію, Молдову, Грецію, Грузію, Білорусь, Ірак, Сінгапур. Але ми вже працюємо над підготовкою до отримання цього сертифікату.

Плануємо наступного року запустити сортувальну лінію, тому що людський фактор при сортуванні яблук часом не дуже позитивно впливає на якість результату. Яблука можуть бути всі чудові, але на експорт приймаються тільки чітко відсортовані. Буде у нас хороша фірмова тара, оновлення бренду, логотипу – все на вищому рівні.

  • Як дотримуєтеся безпечності продукції, що думаєте на рахунок органічного садівництва?
  • Імунні сорти яблук, що існують на сьогодні, стійкі здебільшого до хвороб, а від шкідників вони ніяк не захищені, і інсектицидні препарати потрібно використовувати. Справа в тому, що це потрібно робити розумно, а в цілісній системі захисту з вчасним внесенням їх використання можна звести до мінімуму.

Екскурсія садом для гостей

Наше інтерв’ю з Леонідом Макаренком було тільки початком знайомства з робочім простором ФГ «МакоСад». Так співпало, що саме в цей день господарство відвідала делегація студентів та викладачів з економічного факультету Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича. Саме тут успішно вивчився Владислав Макаренко, і тепер, втіливши свої знання на практиці, він з радістю поділився з юними економістами системою ведення грамотної економіки на господарстві та доступно і цікаво розповів про садівничі технології – раптом хтось надихнеться та захоче долучитись до галузі?

«Ми вирощуємо сади за інтенсивною технологією. Сади на підщепі М9, відстань між деревами 3,5 м. Це сучасний сад європейського зразка. Собівартість з кожним роком росте, але ми маємо притримуватись початкової стратегії – використання всіх необхідних якісних технологій, – розповідає Владислав. – Існують різні школи садівництва, головні з яких можна умовно назвати тірольська та голландська. Історично там існували різні підходи до садівництва. Спочатку ми тягнулися до поляків, але вчасно отямились, зробивши переорієнтацію до тірольської школи, тому що в них клімат більш схожий за особливостями та сортовому складу до нашого».

  • Тобто ви впроваджуєте тільки ті технології, які використовуються в садах на тих територіях?
  • Ні, ми комбінуємо найкращі технології, що нам підходять, зі всього світу. Велике значення приділяємо можливостям нових пізнань. Запросили до співпраці досвідченого садівника з Голландії – Пітера ван Аркеля, який надає нам платні консультації в нашому саду, і ця дорадча служба дуже позитивно відіграється в нашій роботі. Запрошували консультантів і з Польщі, і з Італії, але найбільш висококваліфікованим виявився саме він.

В експериментальному варіанті у нас впроваджена технології з Нової Зеландії, а саме наземна плівка для рівномірної пігментації яблук. Але насправді я вже побачив, що її використання не є економічно доцільним, адже природно яблука у нас мають рівномірне забарвлення. Втім, спробували нову технологію, цікаво.

  • Які у вас підходи до вибору сортів?
  • На мою думку, сортовий склад має бути обмежений, економічно доцільно мати 5-6 сортів, але загально відомих на світових ринках, щоб можна було експортувати. Ми маємо 5. На сьогодні велику перспективу має Гала, Голден, Фуджі, Ред Чіф, Симиренко тощо. І треба всім садівникам враховувати ці сортові потреби, адже якщо, приміром, будуть збирати великий корабель в Китай з кількома сортами, а в когось будуть свої «особливі» сорти, він приречений їх збувати хіба що в своєму регіоні. Поодинці не виживеш, це підтверджує світовий досвід. І в середині регіону садівникам треба не конкурувати, а об’єднуватись.
  • Зазначте ключові плани за розвитком та перспективи господарства.
  • Головні великі справи на сьогодні – покращення процесів відсортування та відвантаження продукції. Попереду у нас – встановлення сортувальної лінії, це відбудеться наступного року. Таким чином у нас відкриються нові перспективи зі збутом. Хочу сказати, що глобально перспективи експорту дуже великі. Азійські країни, зокрема Китай, мають велику потребу в імпорті фруктів.
  • На сьогодні нестабільні погодні умови добавляють ще більше ризиків в садівничій галузі. Чи не плануєте почати страхування врожаю?
  • Дійсно, погодні тенденції йдуть в гірший бік. Або посухи по декілька місяців, або смерчі та гради. Але щодо страхування – за моїми спостеріганнями, це не буде виправдано з економічної точки зору. Адже випадки, коли дійсно страхування піде в дію, трапляються рідко, а гроші страховим компаніям треба платити регулярно. На мою думку, краще вкласти гроші в реальні страхові технології, наприклад протиградову сітку, що ми і зробили.

Владислав провів детальну цікаву екскурсію по всьому господарству. Після прогулянок садом ми відправились в сучасне фруктосховище об’ємом 2500 тонн, з потужним дорогим обладнанням. Владислав розповів про всі етапи зберігання яблук, про регульоване газове середовище, що забезпечує якість та свіжість фруктів протягом тривалого часу і дає можливість круглий рік їх продавати.

Завершуючи нашу зустріч, вражені рівнем технологій на підприємстві, ми поцікавились в Леоніда Макаренка, як склалося, що до господарювання долучилась вся сім’я.

«Згадую, як починав свою діяльність з невеличкої площі, півгектара землі, займався вирощуванням саджанців, – згадує пан Леонід. – Владислав закінчив факультет економіки Чернівецького національного університету, і я почав з ним розмову про те, щоб допомогти йому знайти хорошу роботу. На що він відповів: «Тато, нащо ви мене так ображаєте, а хто вам буде допомагати? Я теж хочу займатись вашою справою».  А молодший син ще в сьомому класі заявив, що хоче буде агрономом-плодоовочівником. Тож, я дуже радий, що в ми працюємо всі разом дружньою сім’єю, гордий, що сини захотіли долучитись до батьківської справи. Разом ми сильніші, і всі новини, які з’являються в садівництві, дізнаємося перші.

В нашій сім’ї та одночасно робочому колективі всі обов’язки розподілені. Я дивлюся за всім, але більшу увагу приділяю трудовій дисципліні, якості проведення технологічних операцій. Син Владислав займається багатьма напрямками: і постачанням, впровадженням сучасних технологій, обладнанням для холодильних камер, збутом продукції. Менший син Дмитро закінчив Уманський аграрний університет за спеціальністю «Плодоовочівництво», і займається виключно науковою діяльністю, він дає нам нові цікаві ідеї для впровадження, багато мандрує, спостерігає досвід інших країн. Під його керівництвом монтувалась протиградова сітка. Дружина моя, Орися Василівна Макаренко, повністю тримає складські приміщення, контролює прихід і відхід продукції. І от вся родина Макаренків в праці, і ми дуже легко себе почуваємо.

Я по життю великий оптиміст, якщо є якісь складнощі, я не відступаю перед ними, бо знаю, що після їх подолання буде добре. В Україні мають пишатись, що на наших теренах є якісні сади».

Спілкувалась Тетяна Бєлінська

Леонід Юрійович та Орися Василівна Макаренки

Леонід Юрійович та Орися Василівна Макаренки

Батько Леонід та син Владислав Макаренки

Батько Леонід та син Владислав Макаренки

Comments are closed.