Поширення зеленої революції

Сільськогосподарська революція – поняття, що використовується в науці для періоду змін в аграрному виробництві. Найчастіше застосовується для характеристики тих інституційних і технічних зрушень, які мали місце в сільському господарстві.Це комплексне, багатокомпонентне поняття, яке в узагальненому плані можна трактувати як використання досягнень генетики, селекції та фізіології рослин і тварин, агротехнічної науки, завдяки яким відкрився шлях до більш нових способів виробництва сільськогосподарської продукції. Оскільки до таких цілей люди прагнули вже давно,то побутує думка, що правильніше було б іменувати цей процес не революцією, а еволюцією. То ж коли розпочалася революція (еволюція) в аграрному секторі?..

 

«НОВИЙ ЧАС»

За твердженнями окремих дослідників історії розпочалися істотні зміни у сільському господарстві, коли мандрівник Колумб відкрив Америку (1492 рік)і дав старт «міжконтинентальному» обміну рослин і тварин. Так, в перчу чергу,набули поширення і стали відомі загалу помідор,кукурудза і картопля.

Надалі розвиток сільського господарства тісно пов’язаний із науково-технічним прогресом суспільства: широким застосуванням металів у виробництві, практичними винаходами у сфері фізики, хімії та біології. Ознаменувався він також із так званою «промисловою» революцією та повсюдною індустріалізацією, епіцентром яких була Велика Британія та її колонії.

Власне британська сільськогосподарська революція (БСР) розпочалася ще у далекому XV столітті і продовжувалася до кінця XIX століття. У цей період можна спостерігати досі небачене зростання продуктивності і розмірів врожаїв, які припинили цикли нестачі їжі. Ключовим для БСР була розробка різних сільськогосподарських технологій, спрямованих на запобігання втрати поживних речовин із землі під час землеробства.

Зокрема, агротехнічний прогрес спричинив поширення змішаних землеробсько-тваринницьких систем, включення у сівозміни нових кормових культур, в т.ч. бульб і коренеплодів (наприклад, турнепсу), і культур, які замінили трави (наприклад, конюшини).

У той же час були виведені більш врожайні сорти рослин які могли приносити більший урожай на акр. Фермери, використовуючи новітні знаряддя праці, могли виробляти більший урожай з меншою кількістю помічників.

Так, з появою вдосконалених ручних знарядь праці і сільськогосподарських машин (після 30-х роках XIX ст.)один робітник міг прогодувати ужене дві особи(1700 р.), а майже 5 осіб (1850 р.). В результаті створилися можливості для розвитку процесів індустріалізації і урбанізації, що мали місце в період промислової революції.

Загалом БСР прискорила обертів у міру того як промислова революція і успіхи в хімії створили добробут, наукові пізнання і технології для більш організованого розвитку нових добрив і нову, більш продуктивну сільськогосподарську техніку.

НОВІТНІЙ ПЕРІОД – «ЗЕЛЕНА РЕВОЛЮЦІЯ»

Подальший розвиток пов’язаний із двома фундаментальними речами: швидким зростанням механізації в кінці XIX і XX століття (дозволили проводити сільськогосподарські роботи з раніше неможливою швидкістю і у величезних масштабах) і необхідністю забезпечення продовольством всезростаючого населення планети.

Йде мова про «зелену революцію» – комплексу змін в сільському господарстві більшості країн світу, які призвели до значного збільшення сільськогосподарської продукції. Вона включала в себе активне виведення більш продуктивних сортів рослин, розширення іригації, застосування добрив, пестицидів, сучасної техніки.

Її батьком вважають американського агронома, генетика і фахівця із патології рослинНормана ЕрнестаБорлоуга. Він впровадив програму «зеленої революції» в Мексиці, починаючи з 1943 року. За 15 років урожайність зернових в країні зросла в 3 рази, Мексика повністю відмовилася від імпорту. Розробки Борлоуга були використані в селекційній роботі в Колумбії, Індії, Пакистані, за що у 1970 році вчений отримав Нобелівську премію миру.

В розвинених країнах світу так звана «зелена революція» розпочаласяу 30-ті роки ХХ ст. –в США, Канаді, Великобританії, а у 50-ті роки – у Західній Європі, Японії, Нової Зеландії. Однак в ту пору її називали індустріалізацією сільського господарства, виходячи з того, що в її основі лежали його механізація і хімізація, хоча і в з’єднанні з іригації та селекційно-племінною відбором.

І лише в другій половині ХХ ст., коли аналогічні процеси торкнулися країн, що розвиваються, у користуванні людей міцно утвердилася найменування «зелена революція», яка поширилася усім світом (див. рис.).

Загалом вона охопила понад 15 країн, розташованих у поясі, що простягається від Мексики до Кореї. На цих територіях одночасно відбувалися процеси зі швидкого зростання населення, високого навантаження на орну землю та присутністю низької культури агротехніки. Тому запровадження результатів еволюції сільськогосподарського науки і виробництва з метою накормити понад 300 млн. осіб сприймалася не інше як революція.

«Зелена революція» характеризується наступними складовими.

Першаіз них – виведення нових сортів сільськогосподарських культур. З цією метою в 40-90-х рр.. XX ст. було створено 18 міжнародних науково-дослідних центрів, що спеціально займаються вивченням різних агросистем, представлених в країнах світу, що розвивається. Місцезнаходження їх наступне: Мексика (кукурудза, пшениця), Філіппіни (рис), Колумбія (тропічні продовольчі культури), Нігерія (продовольчі культури гумідних і субгуміднихтропічних областей), Кот-д’Івуар (рисівник Західної Африки), Перу (картопля), Індія (продовольчі культури посушливих тропічних районів) і т. д. Найбільш відомі з цих центрів перші два.

Результатом їх діяльності було виведення високоврожайних сортів карликової пшениці (1950-ті рр..), які призвели до збільшення врожайності з 8-10 до 25-35 ц/га; створенням нових сортів рису, які володіли стійкістю до шкідників, швидше достигали (зі 180 днів до 120 днів) і давали прибавку врожайності на 25%.

Другий компонент «зеленої революції» – іригація. Вона особливо важлива, тому що нові сорти зернових культур можуть реалізовувати свої потенціал тільки в умовах оптимального зволоження. Тому з початком «зеленої революції» в багатьох країнах, що розвиваються, перш за все азійських, зрошенню стали приділяти особливо багато уваги. Це призвело до того, що частка зрошуваних земель у світі нині становить 19%, але саме в районах поширення «зеленої революції» ще більше – 35-40%.

Третій компонент «зеленої революції» –індустріалізація сільського господарства, тобто застосування машин, добрив, засобів захисту рослин. У цьому відношенні країнами, що розвиваються, в тому числі і країнами «зеленої революції» не було досягнуто особливо великого прогресу. Це можна продемонструвати на прикладі механізації сільського господарства. Ще на початку 1990-х рр.. в країнах, що розвиваються вручну оброблялися 1/4, за допомогою тяглової сили – 1/2, а тракторами – лише 1/4 частина орних земель. Якщо виходити з іншого розрахунку-скільки тракторів припадає в середньому на 1000 людей, зайнятих у сільському господарстві, то при середньосвітовому показнику 20 тракторів в Пакистані він становить 12, в Єгипті – 10, в Індії – 5, а в Китаї, Індонезії та на Філіппінах – 1 трактор.

Поряд із позитивними результатами «зеленої революції» вона лишилася осторонь зернобобових, бобових і просапних культур, зосередившись лише на трьох культурах: пшениці, рисі та кукурудзі. Надмірна іригізація, індустріалізація та «хімізація» неоднозначно вплинули на агросферу багатьох країн та великих частин континентів. Незважаючи на різноманітні наслідки, що потребують додаткових оцінок істориків і фахівців аграрної справи, «зелена революція» ХХ століття стала переломним моментом у розвитку сучасного сільського господарства і призвела до формування засад для створення потужного аграрного бізнесу.

Підготував Андрій Сава, к.е.н., с.н.с.

https://uk.wikipedia.org, http://bibliograph.com.ua, https://www.e-reading.club

 

Читайте матеріал у журналі «АгроЕліта» № 5(52) 2017 року.

 

Comments are closed.