IMG_0358

У господарстві ТОВ «ІНТЕП», розташованому під м. Кривий Ріг (Дніпропетровська область), підходять до вирощування фруктів і ягід не лише відповідально, а й з любов’ю. Це стало зрозумілим вже на початку розмови з керівником компанії Станіславом Миколайовичем Лебідкіним. Адже як може бути інакше, коли господарство, що протягом тривалого часу вирощувало зернові та технічні культури, перекваліфіковується на вирощування плодово-ягідних культур?

Найстаршим насадженням в саду ТОВ «ІНТЕП» 12 років. Тоді було посаджено перші 7 га яблунь. «Ми висадили саджанці на підщепі М9 зі схемою посадки 1 м в ряду і 4 м у міжрядді. Перші саджанці купували в українських розсадниках, – згадує Станіслав Миколайович. – Оскільки були державні програми підтримки садівництва, ми мали можливість щороку досаджувати по 7-9 га».

Та розширялися не лише площі, а й асортимент. У 2010 р. в господарстві висадили суницю та виноград, у 2012 р. – черешню та грушу. Сьогодні під яблуні відведено 68 га, груші – 3 га, черешні – 8 га, виноград – 2га, ожину -1га. Розширення асортименту культур, вирощуваних у господарстві, як зазначає його керівник, було зумовлене й тим, щоб мати оборотні кошти. Так, строк окупності суниці значно менший, аніж для яблуні чи груші. А доглядати за насадженнями потрібно постійно – купувати ЗЗР та добрива, робити вчасно обрізку і, звичайно, сплачувати зарплатню.

«Раніше вирощували зернові та технічні культури – пшеницю, соняшник тощо. Мали 750 га. Та садівництво мені більше стало до душі. Тож, коли ця діяльність почала потребувати більше мого часу та уваги, залишив напрямок зернових і технічних, та повністю сконцентрувався на садівництві», – розповідає пан Лебідкін.

Через рік після висадки перших саджанців у господарстві заклали маточник для забезпечення власних потреб у садивному матеріалі. Вдалося забезпечити сад на 70% власним садивним матеріалом, інше докупали. Оскільки 12-річні насадження за кілька років потребуватимуть заміни, зараз у господарстві займаються вивченням потреб ринку, щоб визначитися з сортами, а також вивчають переваги та недоліки саджанців вітчизняної та зарубіжної селекції. «Ми уклали договір з італійським розсадником на закупівлю саджанців. Хочемо порівняти урожайність, потенціал та строк окупності садивного матеріалу вітчизняної та італійської селекції. Фактично один закордонний саджанець із урахуванням витрат на доставку коштує близько 5,5 євро, тобто, зважаючи на курс валют, майже 200 грн. Проте, на думку фахівців, закордонний садивний матеріал має значний потенціал, особливо щодо врожайності. Матимемо нагоду порівняти», – зауважує Станіслав Миколайович.

Вирощування черешні в господарстві вважають перспективним напрямком діяльності, тому зараз активно вивчають сучасні технології її вирощування, щоб у майбутньому розширяти насадження – природно-кліматичні умови для цієї культури досить сприятливі. Зараз вирощуються сорти Біггаро Бурлат, Кордія, Регіна, Стаккато. Який садивний матеріал буде використовуватися – вітчизняний чи закордонний – керівник ТОВ «ІНТЕП» не загадує – визначати будуть вже після результатів «експерименту» з яблунями. Тим більше, що ціна зарубіжного саджанця черешні сягає 10-12 євро, тож може збільшитися строк окупності закладки нових насаджень.

Оскільки сад розташований у зоні високих температур та низького рівня опадів, його обладнано краплинним зрошенням. Використовуються тензіометри для контролю вологості ґрунту. Природно-кліматичні особливості регіону також впливають і на вибір сортів. «У період дозрівання плодів, у нашому регіоні відсутні значні перепади нічних і денних температур, що впливають на насичення плодів цукром і забарвлення. Через це червоні сорти можуть мати слабе забарвлення. Тому ми маємо підбирати сорти, які менш вимогливі до коливання температур – наприклад, Голден, Симеренко, Гренні Сміт. Серед червоних можемо обирати ті, що добре зафарбовуються – наприклад, Ред Делішес», – зазначає пан Лебідкін.

Сьогодні ТОВ «ІНТЕП» працює виключно на внутрішньому ринку, реалізовуючи продукцію в торговельні мережі. Для збереження врожаю господарство має холодильник потужністю зберігання 1700 тонн. В господарстві застосовують комплекс агрономічних заходів для формування врожаю високої якості. Втім, неможливо зібрати абсолютно 100% товарних яблук, частина йде на переробку. «Цього сезону на ринку склалася цікава ситуація. Раніше закупівельні ціни на свіжому ринку відрізнялися від цін переробників. Цього ж року через неврожай значно зросли ціни на свіжому ринку, та й переробники мали підвищувати закупівельні ціни, адже був дефіцит і технічного яблука. Виробники ж мали можливість обирати більш привабливі пропозиції та притримувати товар у сховищах. А раніше були роки, коли нам, наприклад, доводилося везти технічне яблуко аж до Львова», – розповідає Станіслав Миколайович.

Весняні заморозки, на щастя, майже не вплинули на сад ТОВ «ІНТЕП» – врожайність була плановою. Постраждали лише пагони винограду, які з часом відновились, і ми отримали 60% вражаю. «Під час негоди, коли значно знизилася температура та були сильні вітри, ми обробляли сад стимуляторами. Можливо, це допомогло його захистити», – зазначає керівник.

Про експорт пан Лебідкін поки що говорить як про перспективу на майбутнє, адже для цього потрібно щонайменше мати більший обсяг врожаю, не кажучи про отримання відповідних сертифікатів безпечності.

Але на шляху подальшого розвитку господарства стоїть кілька бар’єрів, що в цілому стримують і розвиток галузі. Одним із основних факторів стримування розвитку, а відтак й інвестування, є невизначеність із земельним ринком. Господарство працює на орендованій землі. «Якщо завтра відкриють ринок землі, договори оренди не захистять нас. Тож чи є сенс вкладати кошти у те, що нам не належить? Якби земельний ринок був відкритий, ми могли б викупити у власність землю і вже тоді будь-яка інвестиція була б виправданою», – розмірковує Станіслав Миколайович.

Наприклад, на його думку, можна було б захистити сад від негоди, встановивши протиградові сітки. Проте їх вартість складає 20 тис. євро на гектар. Тож економічно необґрунтовано витрачати такі кошти на орендованій землі.

Досить скептично керівник ТОВ «ІНТЕП» ставиться й до страхування як інструменту нівелювання ризиків. «Ще на початку 2000-х після втрати через негоду врожаю зернових сільгоспвиробники почали активно страхуватися. Але страхові договори були складені так, що було майже неможливо довести, що настав страховий випадок», – згадує пан Лебідкін.

Втім, у господарстві будують плани на майбутнє. Для початку вивчають потреби ринку, особливо світового, щоб закладати насадження тих сортів, що будуть користуватися попитом через 10 років. Також планують вийти на світовий ринок, експортуючи 20-30% вирощеного врожаю. І звісно – розбудовувати інфраструктуру, встановлюючи сортувальну лінію з вологим прийманням яблук, та пакування у фірмову тару під своїм брендом.

Спілкувалась Аліна Стьожка

IMG_0423 IMG_0360

Comments are closed.