Схема походження рослин

Перехід від збирання плодів древніми людьми до примітивної сільськогосподарської діяльності ознаменувався «прирученням» диких рослин, які існували на той час у природі. Використання місцевого рослинного світу задля отримання продуктів харчування на організованих площах родючого грунту оцінюється вченими по-різному. Проте археологічні знахідки оцінюють їх періодом 7-8 тисяч років до нашої ери. Це відбулося у пониззі Нілу, землі Леванту та Месопотамії, що дістало сучасну назву «Родючий півмісяць». Загалом розвиток окультурення рослин відбувалося на п’яти географічно відокремлених територіях планети.

ПЕРЕДУМОВИ ПОШИРЕННЯ РОСЛИН

Із розвитком людської цивілізаціїта розквіту морських і сухопутних сполучень між народами, що проживають на різних географічних територіях, відбулося поширення плодів і насіння ендемічних одомашнених рослин. Прогрес одомашнення, який проходив в різних географічних умовах певних територій, був схильний до законам еволюції. Наприклад, з рослинами відбувалися такі явища, як випадкове схрещування, кратне збільшення кількості хромосом на тлі природної гібридизації. Тому на сьогодні зовсім непросто встановити батьківщину того чи іншого культурного виду.

На основі відкриття Чарльза Дарвіна про географічні центри походження різних біологічних видів у науці сформувалося певний напрям у вивченні гібридизації. У XIX столітті А. Декандоль опублікував свої дослідження, в яких виділив центри походження культурних рослин і території їх первісного виникнення. В його працях дослідженітериторії відносилися до великих континентів, а також до інших масштабних районів. Протягом п’ятдесяти років після виходу із друку праці вченого знання про центри походження культурних рослин істотнорозширилися. Одним із видатних послідовників цього вчення бу М.І. Вавилов. На базі відомостей про світові ресурси флори він визначив основні центри походження культурних рослин.

Якщо раніше вважалося, що основні осередки давніх землеробських культур – широкі долини Тигру, Євфрату, Гангу, Нілу й інших великих річок, то М.І. Вавилов показав, що майже всі культурні рослини з’явилися в гірських районах тропіків, субтропіків і помірного поясу. Він встановив, що умови, в яких відбувалася еволюція і селекція культури, накладають вимоги до умов її зростання. Перш за все це вологість, тривалість дня, температура та тривалість вегетації.

ЦЕНТРИ ПОХОДЖЕНН РОСЛИН

Враховуючи дослідження, результати яких опубліковані у кінці ХІХ – на початку ХХ ст.,виділяють вісім основних центрів походження культурних рослин,кожному їх з них виростає певний відсоток від усього різноманіття видів сільськогосподарських сортів: Індостанський центр (та Південно-Східноазійський осередок) (близько 33%); Східноазійський центр (20%); Середземноморський центр (приблизно 11%); Центральноамериканський центр (приблизно 10%); Південноамериканський центр (близько 8%); Абісинський центр (близько 4%); Передньоазійський центр (4%).

  1. Центральноамериканський центр– південна Мексика, Центральна Америка, частково Антильські острови. У цьому регіоні переважають помірне зволоження (збільшується з північного заходу на південний схід), досить високі температури, зі значними добовими і сезонними коливаннями, помірна тривалість вегетації.Осередок є природним місцем вирощування для таких пошиирених у нас культур як кукурдза, квасоля, гарбуз, какао, овочевий перець, соняшник, топінамбур, авокадо, тютюн, махорка та інших рослин.
  2. Південноамериканський центр охоплює гірські області і плоскогір’я Колумбії, Еквадору, Перу, Болівії. Тут досить високі температури, недостатнє зволоження. Зазнав деякий вплив Центральноамериканського центру (причому взаємно).У центрі виникли такі культурні рослини: папая, картопля, помідор, кока, арахіс, ананас, маракуя, щириця, гарбуз мускатний тощо.
  3. Середземноморський центр– Балкани, Греція, Італія і велика частина середземноморського узбережжя. Характеризується не дуже тривалим вегетаційним періодом (особливо північні його частини), достатнім зволоженням і помірними температурами. Тут виникло походження таких рослин: вівса, люпину, прядильного льону, конюшини, оливкового дерева, лавру, винограду, дубу, білої гірчиці, білокачанної капусти, броколі, гороху, бобу, моркви, петрушки та більшості інших овочевих культур і трав для приправ.
  4. Передньоазійський центр зосереджений в Передній Азії, включаючи внутрішню Малу Азію, все Закавказзя, Іран і гірський Туркменістан. У центрі дуже низьке зволоження, високі температури, тривалі посушливі періоди. Зазнав впливу Середземноморського і Середньоазіатського центру, тому практично неможливо визначити межі цих трьох центрів, оскільки вони дуже перекриваються. Відзначився походженням таких культурних рослин: більшості видів пшениці, полби, ячменю, жита, гороху, льону, нуту, люцерни, сливи, айви, фундука, груші, інжиру, каштану, цибулі порей, пастернаку, шпинату, салату, любистку, еспарцету, вики тощо.

Продовження буде у наступному номері.

Підготував Андрій Сава, к.е.н., с.н.с.

http://uk.wikipedia.org, http://fb.ru

Читайте матеріал у журналі «АгроЕліта» № 2(61) 2018 року.

 

Comments are closed.