Чирвінський

Невід’ємною частиною ментальності українців любов до обробітку землі, а національної економіки – вирощування рослин та тварин. Тут вирішальну роль відігравала селекційно-генетична робота на племінним ресурсом та зоотехнічна наука загалом, головне призначення якої полягає у розробленні комплексу ефективних заходів із розведення, годівлі й утримання сільськогосподарських тварин. Одним із основоположником її в Україні справедливо вважають професора МИКОЛУ ПЕТРОВИЧА ЧИРВИНСЬКОГО.

ФОРМУВАННЯ МОЛОДОГО НАУКОВЦЯ

Чирвинський М.П. – український зоотехнік родом із Чернігова. Народився він у дрібній дворянській родині, а навчався у Воронезькому кадетському корпусі. Протягом 1868-1872 рр. – у Санкт-Петербурзькому землеробському інституті, де й розпочалося формування його наукових пріоритетів. По закінченню навчального закладу він представив письмове міркування «О некоторых свойствах лигнина». Уже в цей період проявилася його зацікавленість питаннями анатомії та фізіології, посилилося захоплення зоотехнією.Результатом такого поєднання стала розробка наукових основ годівлі сільськогосподарських тварин, що ґрунтувалася на глибокому знанні закономірностей фізико-хімічного механізму процесів травлення.

У 1877 р. вченого відряджають за кордон для ознайомлення з досвідом діяльності перших агрономічних дослідних станцій та лабораторій при сільськогосподарських школах в Німеччині, Бельгії, Франції. Після повернення на батьківщину його запрошують до Петровської сільськогосподарської академії для організації першої в країні кафедри зоотехнії. За дорученням Департаменту землеробства Микола Петрович розробив перше керівництво для курсу загального тваринництва, яке видалося настільки вдалим, що витримало чотири видання і більш ніж 30 років було основним посібником для студентів вищих та середніх сільськогосподарських закладів. Учений також ініціював відкриття кафедри годівлі сільськогосподарських тварин у складі академії, надаючи годівлі роль вирішального важеля на шляху вдосконалення вітчизняного тваринництва.

За захист дисертації у 1883 р. М.П. Чирвинському присвоєно ступінь магістра сільського господарства. У своєму дослідженні, керуючись класичними фізіолого-хімічними методами, він науково обґрунтував основи жироутворення в організмі, при цьому переконливо спростувавши пануючу на той час у світовій біологічній науці гіпотезу відомого німецького фізіолога, професора Мюнхенського університету К.Фойта щодо заперечення участі вуглеводів в утворенні жирів. Фактично цією роботою вітчизняна зоотехнічна наука декларувала своє право на самобутність.

АКТИВНА НАУКОВА ТА ОРГАНІЗАЦІЙНА РОБОТА

Після цього його затверджують на посаді екстраординарного, а в 1891 р. – ординарного професора на кафедрі зоотехнії. У 1894 р. після закриття академії його обирають членом Ученого комітету Міністерства землеробства і державних маєтностей, а також завідувачем бюро зоотехнії. Тут проявилися організаторські здібності вченого.

Так, він став організатором цілого ряду сільськогосподарських виставок та з’їздів; очільником відділу тваринництва на Всеросійській виставці в Нижньому Новгороді; він провів(1895-1896 рр.) спеціальне обстеження грубововнового вівчарства в південній частині Російської імперії та Бессарабії.

Пізніше (1898 р.) за рекомендацією К.А. Тімірязєва, вченого запросили до щойно відкритого Київського політехнічного інституту (КПІ), у складі якого функціонувало сільськогосподарське відділення. Згідно наказу Міністерства фінансів його призначають, а через два роки затверджують на посаді декана цього відділення та ученим секретарем Інституту. На цій посаді він виявився невтомним новатором та генератором нових ідей, в т.ч. в управлінні вищою школою. У 1905 р. його обирають директором КПІ, але через він залишає цю посаду. Через шість років роботи у закладі вченому присвоюють звання заслуженого професора.

При ньому на сільськогосподарському відділенні створенаодна з кращих в країні кафедра загальної зоотехнії із кабінетами та лабораторією, зразковим на той час скотарським двором і дослідною вівчарнею (біля 100 голів курдючних, волоських, цигайських чушок та інших порід, більш ніж 30 порід та типів, які були поширеними на той час в країні). Це дало змогу зробити заняття з вівчарства більш наглядними, розкривало широкі можливості для порівняльного вивчення наявного племінного матеріалу.

У 1915 р., як результат 12-річної кропіткої праці, виходить монографія «Разводимые в России породы грубошерстных овец», яка стала першою фундаментальною працею зі стаціонарного вивчення вітчизняного вівчарства. Загалом праці професора М.П. Чирвинського стосуються питань годівлі, росту і розвитку сільськогосподарських тварин, вівчарства, вовнознавства та смушкознавства. Вчений експериментально довів, що в утворенні жиру в організмі, крім білків, беруть участь вуглеводи і мінеральні речовини; досліджував залежність росту і розвитку тварин, особливо у молодому віці, від годівлі, утримання, клімату та інших факторів.

Слід зауважити, що пошуки вченого у галузі зоотехнії були проведені на 30-40 років раніше подібних досліджень у зарубіжних країнах і принесли йому світове визнання. Вони слугують вихідним пунктом для сучасних онтогенетичних досліджень сільськогосподарських тварин.

Підготував Андрій Сава, к.е.н., с.н.с.

http://uk.wikipedia.org, http://www.rusnauka.com,

https://nubip.edu.ua, http://vseslova.com.ua

 

Читайте матеріал у журналі «АгроЕліта» № 4(63) 2018 року.

Зоологічна лабораторія з кабінетом та музеєм (1902 р.)

Comments are closed.