IMGP4609_новый размерРубрику «Гість номера» цього разу присвячуємо ексклюзивному інтерв’ю з Петром Івановичем Гадзом. Навіть не знаю, чи потребує він подання? Загальновідомий в Україні аграрій, громадський діяч та ініціатор продуктивних змін в галузі. Голова наглядової ради ТзОВ «Бучачагрохлібпром», Голова Ради Асоціації «Укрсадпром», Герой України, Заслужений працівник сільського господарства України. Але не дивлячись на такий довгий перелік звань і посад, Петро Іванович є простою, відкритою та негордовитою людиною, наша з ним бесіда вийшла цікавою і невимушеною. Ділимось нею з вами, шановні читачі.

– Петре Івановичу, хочу почати з нагального: яку головну мету зараз переслідує ТзОВ «Бучачагрохлібпром», досягши такого великого масштабу виробництва?

– Я впевнений, що кожен виробник, який працює на землі, мріє про те, щоб продавати не сировину, а продукт переробки, тому що це – додана вартість. Такою є і моя мрія – зі всієї сировини, що ми вирощуємо, робити готовий продукт. Це вигідно з економічної точки зору, посилює потужність та піднімає престиж галузі.

– Які саме культури хочете переробляти?

– Абсолютно з будь-якої культури – пшениці, ячменю, кукурудзи, сої, соняшнику, ріпаку – можна виробляти безліч харчових і не тільки продуктів, які користуються попитом. Тільки з одної кукурудзи – 12 різних продуктів. По кожній культурі виробництво можна побудувати за єдиною впорядкованою системою, де покроково буде вибудовуватися ланцюжок з продуктів. Це цілком реально.

– А яка культура Вам найбільше припадає до душі?

– Ви знаєте, все постійно змінюється. Потерпає суттєвих змін клімат, особливо в нашій зоні. Колись закохався в сою, а останні декілька років, у зв’язку з нестачею вологи, соя вже не приносить стільки радості. Натомість вперед вийшов соняшник, який добре витримує посуху. Аграрій в першу чергу орієнтується на вигідність вирощування тої чи іншої культури. І зараз, у зв’язку з посухою, потрібно рухати сівозміну у бік менш ризикованих культур, озимих зокрема, хоча вони і менш прибуткові. Хто б міг подумати, що за квітень у нас випаде 2,5 мм, і то за декілька разів по 0,5 мм. А за два тижні в травні випало 3 мм дощу, теж по декілька разів. Але навіть і в таких умовах можна виживати, при певній корекції технологій, звісно: готувати посіви з осені, мати достатньо техніки і людського ресурсу, щоб всі роботи виконувати в стислі строки. Наразі розуміємо, що доведеться понести втрати від посухи на пізніх посівах, але якщо будуть опади, то частково вони компенсуються, тож сподіваємося на дощ.

– Перейдемо до початку історії. Перші усвідомлені кроки в житті Ви зробили у творчу сферу, займались музикою. Що наштовхнуло Вас змінити це на важку роботу в полі?

– А це випадок. Я ріс в селі і, звісно, був долучений до роботи в полі. Будучи вже рослим школярем, допомагав мамі сапати цукрові буряки. Тато 36 років працював на тракторі, іноді він брав мене з собою, коли був сезон важких робіт. Він міг подрімати декілька годин, а я орав тим часом. В себе на городі садили картоплю, кукурудзу. Коли розпочав аграрний шлях, то швидко освоївся в новій сфері і на практиці компенсував те, чого не дізнався через спеціалізовану освіту.

– Чи був авторитет, в якого вчились, яким надихались?

– Коли я починав, була низка успішних підприємств у Бучацькому та в сусідніх районах. Петро Ілліщук, Антон Іванович Білик та інші – це аграрії великого масштабу, які з року в рік збирали успішні врожаї, покращували технології, і вони простягнули мені руку допомоги. Я відвідував їхні господарства та переймав досвід, вчився професіональній роботі на землі.

– Як опишете часи, коли починали діяльність підприємства?

– Це був непростий період. 50% землі в районі не оброблялося. Це був час роздержавлення землі, колгоспів та водночас – унікальний шанс для кожного колгоспу стати приватним підприємством і запрацювати по-новому. Стара система з її дисбалансом, нестачею ресурсів вже вмирала. Нової системи ще не було, і деякі господарства за звичкою чекали, що їм щось дадуть просто так. Але приватний бізнес має інші закони, і хто це зміркував, той виграв, а хто не змінив психологію, той збанкротував. Я в ті часи почав мислити по-новому, і це була моя перевага. Хоча, звісно, шкода, що розвалилась така структура, адже добрий господар не руйнує стару хату, доки не побудував нової. Втім, в житті часто стається саме так: з руїн старого починає наново рости та кріпнути нове життя.

Тож наше підприємство розпочало свою історію з 200 га і потрошки ми виросли у велику компанію. Я і сьогодні рухаюсь в бік збільшення банку землі, адже в такому випадку буде можливість застосовувати потужну техніку, впроваджувати новітні технології.

– Як Ви ставитесь до високих технологій в сільському господарстві? Це зараз одна з найактуальніших тем.

– Не секрет, що на сьогоднішній день передовою країною у впровадженні IT в сільське господарство є США. В них багато великих господарств, які можуть собі це дозволити. В Європі така тенденція теж є, в кожній країні по-різному. В Україні ж впровадження таких технологій в аграрну галузь впирається в питання людського ресурсу, адже модернізація виробництва означає зменшення так званого людського фактору та перехід до точних автоматизованих систем. Високотехнологічні роботи, які потребують стовідсоткової якості, мають кращі результати при використанні точної техніки. Обприскувачі, трактори можуть працювати в полі без присутності оператора, це майбутнє.

– Але таким чином виникає протиріччя між новими тенденціями та можливостями людей отримати роботу в селі… Як Ви на це дивитесь?

– Протиріччя, звісно, є, і суттєве. В минулому в кожному селі працювало господарство, з цього утворився певний уклад. Але минуле назад вже не повернеш, і в кожному селі наразі не може бути господарства, яке забезпечить людей роботою. Подивіться на масову міграцію: молодь їде з села на навчання в місто, починає там самостійне доросле життя і вже не хоче вертатись в село, адже бажає реалізувати свої знання, використати якомога більше можливостей в місті. Це відбувається не тільки в Україні, а й в усьому світі. Ми живемо в епоху інформаційних технологій, інтенсивного життя з активними комунікаціями. Завдяки інтернету люди можуть контактувати з усім світом, і вони не хочуть лишатись замкненими на одному місці. Це сучасні закономірні процеси, і треба їх нормально сприймати. Кількість людей в багатьох селах зменшується, і згодом цих сіл може не стати. Але якісь села, в яких працюють потужні господарства, живуть, розквітають та мають успішне майбутнє.

– Ви є Головою Ради Асоціації «Укрсадпром». Які ключові завдання асоціації?

– Садівництво – це соціально орієнтований бізнес, тому що він тісно пов’язаний з людською працею. У нас в саду стабільно працює кожен рік +/- 300 чоловік, а в сезон і 800. Навіщо людині їхати кудись за кордон на заробітки, якщо можна лишитись вдома з сім’єю і нормально заробляти? Асоціація «Укрсадпром» розширюється, ми, започатковуючи її у 2016 році, починали з 20 членів, на сьогодні їх вже є 1000. Дуже стрімко розширюється кількість насаджень, розвиваються технології вирощування. Ми зараз працюємо не тільки над тим, щоб задовольнити потреби внутрішнього ринку, а й щоб 50% ягід та фруктів відправляти на експорт. Думаю, цієї мети ми скоро досягнемо, адже у 2017 році в порівнянні з минулим наростили експорт в 10 разів.

– Ви також займаєтесь організацією сільськогосподарських кооперативів на Тернопільщині?

– У нас вже три роки успішно функціонує молочний кооператив з 860 членів, які працюють на рівних умовах, рівномірно розподіляють дивіденди. Це нелегка діяльність, на неї потрібні ресурси, але вона допомагає працювати галузі в нелегкі для неї часи. Також плануємо розширювати сферу кооперативів на овочі, фрукти та ягоди, будемо давати людям саджанці, допомагати з технологією та організовувати колективний збут.

– Ви багато мандруєте по світу. В якій країні Вас найбільше вразила аграрна галузь?

– Кожна країна має свої специфічні погодні умови. Греція і Данія – це дуже велика різниця за кліматичними умовами. Але кожна з цих країн цікава по-своєму: культивує різні культури та має власну специфічну систему землеробства. На півночі більше вирощують зернові, а на півдні 50% посівів займають багаторічні насадження: апельсини, банани тощо. За умовами до України, на мій погляд, близькою є Чехія. Там теж є досить великі підприємства, по 50-100 тис. га, багато середніх в межах 2-5 тис. га, а технології знаходяться на високому рівні. Колись у нас була плідна співпраця з відомим чеським аграрієм Яном Долежалом, засновником компанії «OsevaEximpoPraha», який дуже багато присвятив розвитку технологій в Україні, надавав професійні консультації. Він нас вчив високій культурі вирощування, потім до нас приїжджали вчитися інші фермери, і так позитивні  знання розповсюджувались. Минулого року він, на жаль, трагічно загинув, але я буду йому вдячний все життя.

– Виходячи вже зі свого великого досвіду, чого бажаєте колегам аграріям?

– Той, хто входить в аграрний бізнес, має розуміти, що це не лотерея і не гра в карти: пощастить, і збагатієш. Коли постійно працюєш над собою, покращуєш технології та розумно вкладаєш кошти – буде і стабільний результат. Треба бути обережним з фінансами. Дуже часто аграрії, що починають, не розраховують своїх можливостей, беруть великі кредити і потім не можуть їх погасити.

– Петре Івановичу, а які Ваші головні принципи в житті?

– Як я вже казав, все постійно змінюється, і в житті людини також. Зараз мені вже майже 60 років, і в мене одні погляди. В 50 років вони були іншими, в 30 ще іншими, і в 20 теж іншими. Є певні можливості та амбіції у молодому віці і мудрість у віці старшому. Зараз я став більш розсудливим, рішення приймаю зважено, але я не завжди був таким, і в різні періоди життя я б не дивився однаково на одну і ту саму ситуацію. Але такі зміни відбуваються у всіх людей, це нормально.

– Можливо, є у Вас погляди, які не змінились, які Ви пронесли крізь все життя?

– Крізь роки я пройшов з вірою в Україну, в свій колектив, з вірою в те, що ми є найбагатшою країною не тільки землею, а й хорошими людьми.

Спілкувалась Тетяна Бєлінська

 

Comments are closed.