Минулий рік, як аграрний, так фінансовий завершився уже давно: підбито виробничі підсумки, обчислені прибутки та сплачено усі податки. Здавалося, що ще потрібно знати про 2017 рік, адже у розпалі посівна кампанія поточного року і всі думки про раптову весну та майбутній врожай.

Але саме у цей час з точки зору економіки можна більш детально розібратися в існуючих тенденціях та можливостях попереду, визначити структуру виробництва та модель розвитку аграрного сектору загалом. Спробуємо це зробити на прикладі галузі рослинництва, особливо ролі різних категорій господарств у цій справі.

 

Земельний банк України: хто господарює на землі?

З офіційних джерел нам відомо, що площа сільськогосподарських угідь у нашій державі становить майже 36,5 млн га. Розподіл земель щодо їх господарського обробітку між категоріями господарств (а їх можна розмежувати на дві основні групи: сільськогосподарські підприємства, в т.ч. фермерські господарства – юридичні особи, а також громадяни. – прим. ред.) спостерігається на користь перших: 20,7 на 9,3 млн га.

Це означає, що в агарному секторі так би мовити «доступними» для ведення бізнесу є трохи більше 82%. Решта використовується населенням для будівництва, обслуговування житлових і господарських будівель, а також підсобного господарства (це 5 млн га); як сіножаті та пасовища (приблизно 1,0 млн га).

При цьому виникає логічне запитання, хто ж насправді використовує усю наявну землю на території України. Спочатку про юридичні особи. Згідно даних національного реєстру суб’єктів, які здійснювали сільськогосподарську діяльність, є 41,8 тис. одиниць (які мали угіддя, адже крім цього функціонують 5,9 тис. од. без угідь. – прим. ред.). В середньому на 1 підприємство припадає майже 500 га, хоча 60 відсотків земельного банку контролюють господарства із площею понад 2000 га (а таких 2422, або лише 5,8%). Тобто отримуємо цікаву ситуацію, навіть можна сказати – модель. Вона полягає у поляризації землекористування та аграрного виробництва на користь великотоварних підприємств, себто агрохолдингів.

А де ж «армія» омріяних реформою, починаючи з початку 90-х років, дрібних землевласників та фермерів? А їх існує доволі багато – 33,7 тис. од. (32,0 тис. од. мають с.-г. угіддя), або 70,6% до загальної чисельності аграрних формувань – юридичних осіб. Вони, в свою чергу, обробляють трохи більше 4,4 млн. га угідь (22,2%). Серед них найпоширеніший розмір господарства складає лише 20-50 га (24,8% – 11,8 тис. од.).

У 99% випадків господарське відання землею аграрними підприємствами випливає із орендних відносин із власниками земельних паїв. Що стосується фермерів, то значна частина володіє нею на правах власності, особливо дуже дрібних.

Залишається інша категорія виробників – господарства населення, яких сміло можна назвати найбільш особливою та невизначеною частиною аграрного сектору України. З одного боку, у валовому виробництві ця категорія займає 43% (у рослинництві – 38,7%), а з іншого – їх важко назвати представниками аграрного бізнесу у класичному розумінні. Адже загалом рівень технічного і технологічного забезпечення таких господарств є порівняно низьким; продукція не завжди відповідає сучасним стандартам якості і безпеки, а діяльність, як правило, спрямована на задоволення власних потреб домогосподарства. Та зрештою, вони не є зареєстрованими суб’єктами господарювання.

Попри це, їхня кількість є достатньо вагомою – 2,8 млн осіб зайнятих у галузі і лише 0,5 млн осіб є найманими працівниками. Це складає лише 21,7% постійного сільського населення, або 36,8% населення у віці 16-59 років (тобто економічно активного населення, яке за стандартами МОП визначається в межах 15-70 років).

Тобто, виникає наступна досить суперечлива картина. 41,8 тисяч одиниць підприємств (включаючи фермерів), де задіяно 0,5 млн осіб найманих працівників виробляє понад 113,4 млрд. грн. (61,3%) валової продукції рослинництва, що в розрахунку на 1 га становить майже 5,5 тис. грн., а 2,3 млн. зайнятих у сільському господарстві (без найманих працівників) виробляють 71,6 млрд. грн. (38,7%), що дорівнює на 1 га 7,69 тис. грн. В середньому по країні та всіх категоріях господарств показник становить 7,1 тис. грн. Дивно, чи не так? Так, можна додати до площі громадян під товарним виробництвом ще 5,0 млн га для особистого чи підсобного господарства (в народі називають просто – під городамиприм. ред.). Тоді вийде 4,7 тис. грн., але це не буде цілком вірним, оскільки статистикою ці площі не враховуються. З іншого боку, це виглядало б логічно, адже значна частка продукції вирощується і на цих площах, а з іншого – трудомісткі господарства населення в принципі не можуть бути більш ефективні за підприємства. Але чомусь на практиці так виходить.

Тож і виникає інше логічне та причино-наслідкове запитання щодо господарського використання землі усіма виділеними аграрними формуваннями.

Як уже зазначалося, юридичні особи у 99 випадках орендують с.-г. угіддя (крім державних чи комунальних, які є балансоутримувачами своєї земліприм. ред.). Враховуючи їхній загальний земельний фонд, сукупність договорів оренди може становити в межах 5-8 млн. одиниць, що потребує значних ресурсів та організаційних можливостей для їх підготовки та ведення протягом усього періоду оренди. Але як показує практика, не завжди відносини між власником паю (громадянином – фізичною особою) та орендарем оформляється належним чином, тобто де-факто оренда відбувається без договору. Скільки таких земель? Важко сказати і підрахувати, але ризики такого недобросовісного бізнесу існують. Тим більше, що резерв у цьому процесі величезний: 9,3 млн. га для товарного господарства, майже 5,0 млн. га для підсобного господарства населення та 1,0 млн. га під сіножатями і пасовищами (оскільки при скороченні поголів’я ВРХ у кілька разів за роки незалежності, рідко хто використовує їх за призначеннямприм. ред.). Не всі дрібні фермери також обробляють землю самостійно і передають її в оренду. Тож фактичний обсяг угідь, які перебувають у користуванні аграрних підприємств, може бути трохи більшим і формує передумови для «тіньового» сектору в аграрній галузі. Але давайте про офіційні гектари.

Тенденції посівного клину

Згідно даних Державної служби статистики України всього посівна площа під урожай 2017 року (без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, частини територій у Донецькій та Луганській областях) склала 27,6 млн. га, в т.ч. підприємства – 19,3 млн. га, населення – 8,3 млн. га. Площа за останні роки практично не змінювалася (коливалася на 2-3 відсотки), що говорить про стабільність роботи в аграрному секторі усіх груп формувань.

Щодо структури посівів, то ситуація поступово змінюється на користь технічних культур, які на ринку характеризуються більш стабільною прибутковістю. Так, під зерновими та зернобобовими культурами площі становили 14,6 млн. га (що склало 101,5% порівняно з попереднім роком та 92,9% із 2013 роком). Технічні кульутри склал клин у 9,3 млн. га (відповідно 106,9% та 120,8%). Кореноплоди та баштанні культури засівали на площі 1,8 млн. га (100,1% та 96,0%). Істотно скоротилися площі під кормовими культурами – 1,9 млн. га (96,2% та 82,7%). Таким чином, частка зернових та зернобобових культур складає 52,8%, технічних – 33,6%, кореноплодів – 6,5% та кормових культур – 6,9%. А ще у 2013 році структура виглядала по-іншому: 56,8%; 28,0%; 6,9% та 8,1%, що підтверджує вказані раніше твердження.

Та найбільш викривленою ситуація виглядає у сільськогосподарських підприємствах, які найчастіше висівають зернові та зернобобові культури (54,9%) і технічні культури (41,4%). Решта культур займають лише 3,7%. Це означає, що набір культур для вирощування у них обмежується, як правило, 3-ма зерновими (пшениця, кукурудза та ячмінь) та 2-ма олійними (соняшник та соя); що застосовується 3- або 4-пільна система сівозміни, а виробництво носить ознаки монокультурного вирощування. А враховуючи існування нестабільних погодніх умов, які негативно впливають на вирощування ранніх ярих зернових в останні роки, вектор у виробничій програмі підприємств направлений на олійні культури. Чи сприяє така ситуація ефективному розвитку галузі? Питання риторичне – діяльність підприємств спрямована виключно на одержання поточного максимального прибутку без врахування стратегічного розвитку.

Що стосується господарств населення, то структура виглядає більш збалансованою, оскільки вони займаються вирощуванням як овочів, коренеплодів, так і кормів для потреб тваринництва. Тож, зернові та зернобобові культури складають 48,7%, технічні – 15,4%, коренеплоди – 21,4%, а кормові – 14,5%.

Розглянутий перерозподіл посівних площ на користь зернових і технічних культур, а також відображені загальні тенденції зміни структури посівних площ різних груп культур визначили вплив на сучасний стан галузі рослинництва.

А хто що виробляє?

Протягом останніх років (2013-2016) ми вже звикли з тим, що в Україні виробляється в середньому 60 млн тонн зерна. Незважаючи на побоювання аграріїв щодо врожаю 2017 року через негативний вплив природно-кліматичних умов (посуха, підвищенні температурні режими повітря, нерівномірність опадів тощо), у минулому році таки вдалося зібрати урожай збіжжя у понад вказану межу – 61,9 млн тонн. Порівняно із всіма роками це трохи менше (на 1-6%), окрім 2015 року, коли було вироблено на 3% більше.

Традиційно найбільшу частку у виробництві займають сільськогосподарські підприємства – 77,3%. Ця категорія і формує високий потенціал урожайності за рахунок інтенсифікації технологій вирощування, яка в середньому уже досягає рівня 45-50 ц/га. Господарства населення ж забезпечують продуктивність вирощування на рівні 34-35 ц/га.

Щодо структури виробництва, то пшениця склала 42,3%, кукурудза на зерно – 39,9%, а ячмінь – 13,2%. Всі решта культури займають лише 4,6%. Тож зерновий напрям аграрного сектору орієнтований не лише на забезпечення продовольчих потреб населення, а й значної частини експортного пирога держави (близько 2/3 урожаю йде на продаж іншим країнам). Частка ж цих культур за категоріями господарств дещо відрізняється. Так, частка пшениці у валовому зборі підприємств становила 43,4%, господарств населення – 38,5%; кукурудзи на зерно – відповідно 42,5 та 30,7; ячменю – 9,6 та 26,4. Таким чином, можна зробити висновок, що підприємства орієнтуються практично на дві культури: пшеницю і кукурудзу на зерно.

Серед технічних культур перше місце в структурі виробництва займає, звичайно, соняшник, частка якого складає майже 2/3 у цій групі культур. Особливістю його вирощування є те, що це цілком експортно-орієнтована культура, і нею займаються практично лише підприємства (понад 85%). Так, за результатами 2017 року вироблено насіння соняшнику в обсязі 12,2 млн тонн, що на 10,3% менше ніж у 2016 році.

В структурі валового виробництва ще більшу частку займає соя, яка із 9,3 млн гектарів під технічними культурами займає майже 2,0 млн га (разом із соняшником це складає 8 млн га, або 86%). На сьогодні її виробляють 3,9 млн тонн, з них 92,3% припадає на підприємства. Урожайність коливається на рівні 20-23 ц/га.

В останні роки підвищується увага аграрних формувань до цукрових буряків завдяки поступовому відродженню промислової переробки солодких коренів. При зростанні посівних площ до рівня 316 тис. га та підвищенні урожайності до позначки 499 ц/га (переважно у с.-г. підприємствах, адже їхня частка у виробництві складає 95,9%) виробництво солодкого кореня становило 14,9 млн тонн. Але враховуючи минулорічні «правила» приймання буряка цукровими заводами (заводи у 2017 році запровадили приймання сировини за схемою «на конвеєр» із одно- чи дводенним запасом на території заводу, решта – зберігалася в кагатах на полях підприємств і вивозилася в міру своє чергиприм. ред.), обсяги вирощування цієї культури можуть істотно скоротитися.

Як свідчать статистичні дані, аграрні підприємства не бажають займатися вирощуванням такими важливими культурами для раціону споживання населення як картопля та овочі. Відповідно їхня частка в обсягах виробництва за результатами 2017 року складає лише 2 та 14%, що практично не змінюється уже протягом 15 років.

Проаналізувавши продуктивність вирощування культур у підприємствах та господарствах населення, повернусь до тези про співвідношення виробленої продукції та одиниці земельних ресурсів. Як вказують дані, середня урожайність практично всіх культур в аграрних підприємствах перевищує господарства населення на 10-20%, а найбільші частки вирощування високорентабельних культур притаманні власне юридичним особам. Але при цьому вони за результатами діяльності «спромоглися» виробити на 2 тисяч гривень менше, ніж населення.

Можливо складеться враження, що десь є математична помилка чи похибка. Так, якщо взяти фактичну площу, з якої збирали врожай, то звичайно показник різнитиметься, але похибка буде майже не відчутна. З іншого боку, для цих розрахунків беруться постійні ціни 2010 року, тож зміна якісного фактора теж неможлива. Різниця у 2 тис. грн між категоріями залишається, а це означає лише єдине: результат залежить від повноти та достовірності даних про врожай. У першому випадку вона забезпечується інформацією, поданою у статистичних звітах, а у другому – точність статистичних спостережень частини домогосподарств населення.

Висновки

  1. Розвиток вітчизняного аграрного сектору на даному етапі у більшій мірі залежить від процесів у галузі рослинництва. Враховуючи обмеженість у наявності головного виробничого ресурсу – землі, для подальшого зміцнення потенціалу необхідні лише якісні зміни.
  2. Вони полягають не лише у технічному і технологічному забезпеченні, а й в оптимальній організації та економічному обґрунтуванні розвитку взаємопов’язаних напрямів агропромислового бізнесу (в першу чергу мова йде про тваринництва та харчову переробку).
  3. Важливу роль у цьому відіграє і організаційна структура виробництва, формування якої має відбуватися на основі певної моделі. Вона повиннна полягати у створенні умов для ефективного функціонування усіх можливих форм господарювання та чіткого регулювання їхньої діяльності, в т.ч. такої як господарства населення, оскільки це питання і соціальної сфери.
  4. Регулювання діяльності аграрного бізнесу з боку державних чи місцевих органів повинне базуватися, по-перше, на створенні «правил гри», а по-друге, на контролі дотримання чинного законодавства і встановленні відповідальності за його порушення.
  5. В аграрному секторі економіки слід переходити від хаотичного вирощування культур до ведення рослинництва на засадах збалансованого використання природних ресурсів, покращення інвестиційного та фіскального «клімату» та врахування інтересів усіх категорій господарств, а також громад та суспільства країни загалом.

Підготував

Сава Андрій, к.е.н., с.н.с.

Comments are closed.