Спілкування з Ларисою Дмитрівною Майсак одразу склалося щиро, невимушено, по-дружньому. Я поступово знайомилась з нею, спостерігаючи за кожною деталлю на підприємстві, і насправді все там здавалося однаково важливим та цінним: і нові, блискучі ангари, і охайний склад з першокласною технікою, і ремонтна майстерня, і затишне кафе, в якому ми разом смачно пообідали, і усміхнені працівники, і гарна, пахуча алея з квітами біля адмінбудівлі, і доглянуті поля з величезними соняшником, соєю, кукурудзою, і чисті корівники з допитливими рогатими тваринами. У всьому, що мені зустрічалось, відчувалися любов та піклування Лариси Дмитрівни. І нехай не ображаються шановні чоловіки-фермери, але підприємство під керівництвом мудрої, досвідченої жінки-господині є особливим.

З таким захопленням пишу я про СТОВ «Відродження», що працює на 1300 га землі на території села Малополовецьке, Фастівського району Київської області. Господарство йде коренями у давнину – тут збереглося приміщення, яке побудоване 1913 року, його бережливо реставрували, тільки вінтажні двері нагадують про поважний вік будівлі.

Лариса 1

Лариса Дмитрівна вже 18 років успішно керує підприємством. Щаслива жінка, яка працює разом з коханим чоловіком Григорієм – головним агрономом, має двох дітей та двох онуків. Історія її керівництва – це історія відродження та удосконалення підприємства (не дарма воно має таку назву), адже в пані Лариси серце неспокійне, коли щось в її господарстві не доведене до ладу. І вона доводить. Все, що могло розсипатись разом із колгоспним минулим, отримало тут друге життя.

«Я родом з села Устя Бершадського району Вінницької області», – розпочала розповідь Лариса Дмитрівна. – «Освіту отримувала на факультеті автоматизації в Українській сільськогосподарській академії (сучасний НУБІП – ред.), закінчивши навчання у 1985 році. А трьома роками раніше на цьому самому факультеті зустріла свою долю – Григорія. Він був моїм партнером у танцювальному гуртку. Після закінчення академії нас обох, вже одружених, направили на роботу у цей колгосп в Малополовецькому, яким на той час керував Ребитва Анатолій Макарович. У 1985 році це було господарство-мільйонер. Я поступила на посаду інженера по охороні праці та техніці безпеки, а чоловік – на головного енергетика. Анатолій Макарович був добрим господарем і гостинно нас прийняв. Тоді вважали важливим залучати молодих спеціалістів до роботи на селі, створювали для них гарні умови. Нам одразу дали житло, і це було щастя – нам по 22 роки, поселились у власній хатинці, вже з однорічним сином. Дали транспорт, хороше фінансування для підтримки. А згодом ми отримали ділянку 40 соток для будівництва нового будинку, купляючи матеріали по ціні 50%, а друга половина – в рахунок колгоспу. Така була програма – для всіх молодих сімей. Так, ми почали тут працювати, пускати своє коріння».

Як Ви стали керівником підприємства?

– Після декількох років роботи я стала інспектором відділу кадрів, пропрацювавши ним до 2000 року. А тоді настав страшний час, коли вийшов указ президента щодо реорганізації КСП. Ми до цього не були підготовлені, не знали, як все правильно з юридичної точки зору робити. Імпровізували на ходу. У підсумку наше КСП розділилось на декілька господарств, 52% людей пішли до мене як до керівника. Процес реєстрації був дуже важкий. Тоді ж почались постійні рейдерські атаки, до 2008 року ми не виходили з судів. Можливо, думали, що жінка не дасть собі ради, не зможе відстояти своє підприємство.

Згадую 2000-й рік, тільки зареєстрували ТОВ, а вже березень, треба ярі сіяти. І я їздила по району, просила аби який посівний матеріал, щоб розпочати роботу. Але якщо чесно, мало хто хотів ділитись – був складний час, та й мене ніхто не знав. Тому сьогодні я нікому не відмовляю у допомозі, адже знаю, як потрібно, щоб хтось простягнув руку допомоги у важкий момент.

– Щоб досягнути свого в таких умовах, пройти складнощі, треба мати твердий характер…

– Так, авжеж. Я воювала за те, що мені дорого. Але я людина дуже емоційна, важко сприймаю, коли щось не складається. Тоді я пройшла великі труднощі, але таке повторити вже б ніколи не погодилася.

Лариса Дмитрівна з любов’ю та гордістю показала мені відділи господарства та познайомила зі всіма співробітниками, які зустрічались на нашому шляху. «В мене така чудова команда однодумців, супер-спеціалістів! Відповідальність, професіоналізм, любов до роботи – я ними дуже пишаюся. Ніхто не п’є, навіть не курить» із захопленням поділилась вона. Ні одного закинутого куточка я не побачила на території підприємства. Очільниця ТОВ «Відродження» від самого початку керування обрала тенденцію відновлювати, прикрашати, тримати в порядку. Ще лишилась одна закинута ділянка території – скоро там почнуть будувати пекарню. Ось блищить новий ангар, побудований два роки тому, зараз будують ще один. Пані Лариса продемонструвала й хороші умови для працівників: охайну простору столову, де безкоштовно харчують, кімнати для відпочинку, душові, і навіть майбутній масажний кабінет (!), в якому вже незабаром будуть розслаблятись співробітники. На підприємстві круглий рік працює 55 чоловік.

Інспектор відділу кадрів Вернигора Ольга Вікторівна (ліворуч) та заступник головного бухгалтера Демиденко Надія Миколаївна

Інспектор відділу кадрів Вернигора Ольга Вікторівна (ліворуч) та заступник головного бухгалтера Демиденко Надія Миколаївна

Бачу, Ви цілком забезпечені технікою та обладнанням.

– Так, ми все маємо своє. Ось наш комбайн New Holland 110, новий трактор Case 340 американської збірки, посівний комплекс Sky Maxi Drill, що виконує 5 операцій, прес-підбирач Unia, дискова борона Kuhn, яка дуже добре подрібнює рештки, навантажувач Manitou. 70% полів на зиму оремо, маємо потужний австрійський плуг. Також два роки тому придбали глибокорозпушувач і провели дослідження, що після нього виходить більша врожайність, тому що родючий ґрунт він не перевертає наверх, а дає доступ нижньому шару землі до кисню. Вся техніка, навіть стара, в чудовому стані, тому що хлопці у нас відповідальні, вчасно обслуговують та бережуть її.

Головний інженер Глухий Василь Іванович (ліворуч) та кращий механізатор Тодосієнко В'ячеслав Олександрович

Головний інженер Глухий Василь Іванович (ліворуч) та кращий механізатор Тодосієнко В’ячеслав Олександрович

6

Які гарні тюки!

– О так, це свіжа заготівля – 3000 тюків, з них 2000 пшеничної соломи, а решта горохова та ячмінна солома. Три роки тому придбали сушку на альтернативному паливі, в якості якого ми використовуємо горохову солому, що дуже добре тримає жар. Сушка виявилась чудовою покупкою, з нею ми багато виграємо у часі та економимо кошти. Наприклад, цього року убирали пшеницю з вологістю 18%, а потім сушкою 5% знімали, зекономили таким чином 3 дні. ХПП багато грошей беруть за свої послуги, а їхні лабораторії ще й завжди декілька відсотків вологості накинуть. Всім колегам у районі кажу – встановлюйте сушку, у вас руки розв’яжуться.

7

Розкажіть, як у Вас проходить цьогорічний сезон.

– Погодні умови цього року дивні. Три місяці підряд майже не було дощів. Ярі культури попали під інтенсивну спеку, і особливо нас підвели дві культури: ячменю зібрали 32,2 ц/га, гороху – 25 ц/га. Колоски, стручки просто згоріли. А минулого року ми зібрали гороху сорту «Царевич» 54 ц/га, при тому що його нормальною середньою врожайністю вважається 30 ц/га. Але, як казали колеги, це ще нормальні результати у таку спеку, і нема за що Бога гнівити. Озимої пшениці в середньому отримали врожай 65 ц/га, це взагалі чудово.

Лариса 2 Лариса 3

Чи вигідно сіяти горох? Це зараз рідкість в Україні.

– Горох – культура складна у вирощуванні. Невеликий перепад температур, дощ – і він може обсипатись. І ще й ціна низька на нього. Позаминулого року ціна доходила до 7500 грн./т, а минулого – 5500 грн/т. Отого минулорічного гороху у нас 300 т лежить досі, як золото – рука не піднялась продати його по такій ціні. Він своєї пори дочекається, цього року гороху мало. А наш ще й відповідає всім показникам для експорту.

Щодо формування цін я взагалі не розумію, чому це ніяк не регулюються державою. Переробники просто наживаються на виробниках. От, наприклад, дуже впала ціна на гречку, але ж в магазинах ціна лишилась та сама! А наша гречка чудова, і таку у магазинах ви не купите – я вас пригощу, переконаєтесь (гречка дійсно виявилась надзвичайно ароматною та смачною – авт.).

З начальником відділу агропромислового розвитку Фастівської РДА Мартинчуком Петром Васильовичем

З начальником відділу агропромислового розвитку Фастівської РДА Мартинчуком Петром Васильовичем

Сівозміна у вас хороша – і горох, і гречка є.

– У нас в структурі сівозміни 11 культур (ярі – пшениця, ячмінь та горох, гречка, кукурудза, соняшник, соя, віка, озимі – пшениця, ячмінь та ріпак, люцерна). Якщо цього року програла рання ярина, то виграє пізня, враховуючи велику кількість дощів у липні-серпні. Соя, соняшник, кукурудза зараз чудові, величезні. Рік на рік не приходиться, і велика кількість культур в сівозміни дає можливість кожного року в чомусь вигравати. Не кажучи вже про те, що це правильно з агрономічної точки зору. Але клопоту, звісно, більше – постійно в роботі, щось треба збирати та сіяти. Крім того, в якості сидерата сіємо ріпак та гірчицю – де дорожче, але вони ідеальні для сидерації.

– Тваринництво – це теж вже рідкість в Україні… Чи виходить у вас отримувати хороший прибуток з нього?

– Враховуючи ціни на молоко – ні. Це знову болюче питання відносин виробників та переробників. Тваринництво тримаємо, аби бути повноцінним хорошим господарством. На сьогодні в нас є 450 голів ВРХ, з яких 180 дійного стада. Вкладаємо кошти в ремонт приміщення, наразі відбувається капітальний ремонт телятника. Наше молоко іде на дитяче харчування. Ми плануємо не дивлячись ні на що розвивати тваринництво, адже галузь має жити.

Кращі доярки: Авраменко Надія Леонідівна та Страшенко Марія Ярославівна

Кращі доярки: Авраменко Надія Леонідівна та Страшенко Марія Ярославівна

Тетяна Бєлінська

Comments are closed.