102_0228Однією із основних проблем у вирощуванні озимого ріпаку та причиною втрат його врожайності є формування морфобіологічних особливостей рослин та їх перезимівля.

Ріпак – унікальна та неповторна культура, яка водночас приваблює своєю прибутковістю, і виступає невід’ємною складовою оптимальної сівозміни. Однак вирощування цієї культури є досить нелегкою справою, яка має свої труднощі та ризики. Найтривожніше аграріям за врожай ріпаку у період перезимівлі рослин, адже втрати навіть через незначні помилки чи неточності у технології можуть бути катастрофічними, а замість очікуваного прибутку будуть одні лише втрати.

Фундамент врожаю озимого ріпаку формується восени і залежить від цілого ряду факторів, зокрема це: ґрунтові умови, наявність необхідних елементів живлення, терміни та способи сівби, норма висіву і також, безумовно, погодні умови. Ситуація з останніми зараз особливо незрозуміла та непроста. Кліматичні умови в останні роки досить не стабільні, а інколи й непередбачувані, ніяк не вгадаєш з чим доведеться боротися цього разу: весняні морози чи рання спека, затяжна засуха чи проливні дощі. Трапляються і роки коли все це проходить одночасно (2018-ий у західних областях не дасть збрехати).

Та оскільки ми ніяк не можемо вплинути безпосередньо на погоду, давайте бодай спробуємо зробити все від себе залежне задля врегулювання усіх інших факторів. На сьогодні рекомендації науковців досить неоднозначні та деякою мірою суперечливі. Одні вважають, що лише дотримання конкретної технології призведе до очікуваного результату, інші, що до значного зниження врожайності культури призводить саме нехтування організацією сівозміни. Проте, важливо приділити особливу увагу не тільки точному висіву культури, продумуванню плану заходів із обробітку, підбору сортів і гібридів, строкам та нормам мінерального підживлення та захисту посівів, але і врегулюванню росту, розвитку та формуванню самих рослин.

Єдиного правильного рішення на всі випадки життя (чи то пак вирощування) немає, тому неабиякої важливості набувають саме практичні поради, перевірені на власному досвіді, які повинні забезпечити оптимальний розвиток рослин восени і, як наслідок, їх успішну перезимівлю.

Всім відомо, що набагато більший ризик вимерзання та відмирання у зимовий період у рослин із загущеним посівом та пізніми термінами сівби. Про важливість оптимальних строків посіву говорилося уже неодноразово, ми ж хочемо поглянути на цю ситуацію дещо з іншого боку. Акцентуємо свою увагу на морфобіологічних особливостях рослини, які залежать від цього. Адже для вдалого врожаю рослина мусить зустріти зиму в оптимальній фазі росту та розвитку, і випередження у цьому випадку настільки ж проблематичне, як і відставання. Головною частиною озимого ріпаку виступає коренева шийка (зона переходу від кореня до стебла), яка має до входу в зиму досягти розміру 8-10 мм у діаметрі. Також важливою є кількість листків, які в зимовий період прикриватимуть шийку від вимерзання. Вважається, що в зиму ріпак має входити з п’ятьма-шістьма добре розвиненими листками.

Аби уникнути вірогідних проблем потрібно застосовувати цілеспрямовані стратегії вирощування, які дозволять підтримати та стимулювати ріст і розвиток рослин навіть у несприятливих умовах. Сюди слід віднести повне забезпечення рослин необхідними поживними речовинами у вигляді мікроелементів, оскільки саме в оптимізації мінерального живлення і криється найбільша перспектива та найширший резерв для підвищення продуктивності вирощування озимого ріпаку. Дефіцит елементів живлення призводить до сповільнення росту, обмеження накопичення потрібних для перезимівлі вуглеводів, суттєво обмежує зимостійкість, та, як наслідок, збільшує вірогідність вимерзання. Найбільшу потребу озимий ріпак відчуває у борі, марганці та молібдені, також все частіше звертають увагу на внесення цинку та міді. Зі збільшенням врожайності збільшується також і потреба у цих мікроелементах.

Бор зміцнює тканини листків та стебел і регулює водний баланс, його нестача спричиняє суттєве відставання у розвитку посівів ріпаку, вони можуть просто не встигнути набрати «оптимальних кондицій» до перезимівлі. Рослини виглядають кволими та сповільнюється їхній ріст, а вищезгаданих шести листів восени отримати не вдається, що знову ж таки викликає додаткові проблеми з перезимівлею. В свою чергу, роль марганцю є беззаперечною для фотосинтезу та, відповідно, вуглеводного обміну, а його нестача, як і бору, впливає на сповільнення розвитку рослин, зрештою, як і нестача інших важливих для цієї культури мікроелементів. Бор, марганець, цинк та мідь мають комплексну дію спрямовану на укріплення клітин рослини, покращення зимостійкості та стимулюють розвиток потужної кореневої системи, яка в подальшому забезпечуватиме надходження та акумуляцію вологи у глибоких шарах ґрунту.

Слід зазначити, що варто враховувати не лише спектр мікроелементів, а й форму та спосіб їх внесення, адже від цього залежить, чи рослина використає їх повною мірою у процесі росту та розвитку. Мікроелементи внесенні через лист швидше проникають в рослину, активізуючи опірність до стресогенних факторів (осіння спека чи затяжні дощі) та дещо знижують їхній вплив. Проте часто, особливо при ранньому посіві та теплій першій половині осені, розвиваються досить щільні посіви з суттєвою листовою поверхнею, що серйозно ускладнює візуальне діагностування дефіциту мікроелементів. Явні симптоми проявляються досить нечасто, що ще більше ускладнює роботу аграріїв. Наприклад, внесення бору через лист у періоди засухи може бути не ефективним, оскільки його поглинання коренем у таких умовах ускладнюється. В такому випадку ще з осені в кореневій системі ріпаку утворюються борозни, заповненні рідиною, які від морозу лопаються та зменшують життєздатність рослин. Саме тому ми рекомендуємо вносити бор у формі водорозчинних гранул, які поступово вивільняють елемент і виключають можливість негативних токсичних впливів.

В залежності від типу ґрунту, вмісту у ньому поживних речовин, а також погодних умов, дефіцит мікроелементів може призвести до втрати близько 10-15% врожаю. На власному досвіді ми пересвідчилися, що саме підживлення бором восени допомагає збільшити врожай озимого ріпаку на 7-8%.

Внесення необхідних мікроелементів через лист – хороший спосіб «підтягнути» восени недорозвинені посіви та стабілізувати ситуацію перед входом у зиму, та що ж робити у зворотній ситуації? Щоб зміцнити кореневу систему та додатково стимулювати рослину багато аграріїв використовують стимулятори росту. І, на жаль, непоодинокими є випадки масової загибелі рослин весною, хоча восени вони виглядали чудово, а нестачі макро- та мікроелементів не було зафіксовано. Погодьтеся, не дуже приємно, коли рослини, оброблені регуляторами росту, восени сформували 10 і більше листків та товсту кореневу шийку, а весною відмирають. Тоді як невеличкі рослини, які розпочали зимівлю у фазі 5-7 листків, спокійно виживають. Все це пояснюється явищем зниження фізіологічної стійкості рослин до низьких температур у міру їх переростання. Причиною є зниження концентрації цукрів у клітинному соку, що провокує їх заморожування. Простіше кажучи, рослинка настільки впевнено почуває себе в кінці осені, що не вважає за потрібне активувати всі доступні механізми захисту зимою.

Аби уникнути подібних випадків рекомендовано застосовувати регулятори росту ретардантної дії або простіше «ретарданти». В умовах занадто раннього посіву та сприятливої погоди або, якщо внесено значну кількість азотних добрив, без допомоги ретардантів просто не обійтися. Перш за все вони стримують ріст наземної частини, разом з тим стимулюючи розвиток кореневої системи, а ущільнюючи тканини, сприяють накопиченню цукрів. Як показали дослідження, застосування ретардантів призводить до збільшення діаметру кореневої шийки на 70-80%, що полегшує рослині доступ до ґрунтової вологи і поживних речовин.

Хочу наголосити, що ретарданти можна застосовувати не лише на перерослих посівах. Нам відомі випадки, коли слабкі посіви у кінці жовтня-листопада були оброблені препаратами ретардантної дії (за два-три тижні до закінчення осінньої вегетації), що позитивно вплинуло на перезимівлю рослин. Отже, як бачимо, ретарданти – досить цікавий спосіб коригування посівів та так званої «роботи над помилками» уже зараз, по «гарячих слідах».

Як показує практика, вирощування ріпаку є не лише базою та джерелом сталого розвитку більшості господарств, а й постійним головним болем їх керівників і агрономів (технологів), оскільки погодні умови складаються дедалі не сприятливіше для галузі. Тому, основними технологічними заходами, які б забезпечили достатньо високий рівень зимостійкості, крім підбору генотипів, строків сівби і норм висіву, є потреба цілеспрямованого підбору агротехнічних методів, які б підвищували, або хоча б не знижували, природні адаптаційні властивості сучасних гібридів (сортів). Як зазначалося вище, таким агрометодом є застосування регуляторів росту та своєчасне внесення потрібної дози та в оптимальній формі мікроелементів, що дозволить сформувати міцні та стресостійкі рослини, підвищить їхню зимостійкість та повною мірою забезпечить перезимівлю, а в подальшому – і отримання високого врожаю.

Марія Августинович,

к. с-г. н., завідувач науково-дослідною лабораторією

інноваційних технологій та впровадження

ТОВ «УНПЦ «Інститут живлення рослин»

Comments are closed.