Чому, зазвичай, більшість із нас шукає вихід або пояснення ситуації, і майже не звертає уваги на фактори, що можуть призвести до цієї ситуації? Запитання, можна сказати, є філософське, але будь-який із чинників є попередником і має свої наслідки, тут лише питання в часі.

Про технології вирощування ріпаку, за останні роки, багато писано й переписано. Одні автори показують наскільки це прибуткова культура та є цінним попередником, адже, завдяки потужній кореневій системі, забезпечує надходження та акумуляцію вологи в більш глибоких горизонтах ґрунтового профілю, покращує його аерацію. Завдяки виділенню у ґрунт багатих сіркою гірчичних масел, що підвищує розчинну здатність коренів, рослини родини Капустяних (раніше – Хрестоцвіті) можуть переводити поживні речовини з недоступного стану в засвоювані для інших культур форми, а ріпак, маючи кореневу систему,яка проникає глибоко (до 2,5 м і більше), ще й підтягує їх у верхні шари ґрунту. До того ж, науковці довели, що за науково-обґрунтованої технології його вирощування, знижується інтенсивність ерозійних процесів та покращується структура ґрунтів. Інші ж навпаки – вказують на проблеми та ризики вирощування ріпаку, виснаження ґрунтів тощо. Проте, незважаючи на всі протиріччя, для вітчизняних аграріїв ріпак залишається однією з маржинальних, тобто найбільш вигідних культур.

Однак, як показує практика, вирощування ріпаку є прибутковим лише за умови чіткого дотримання технології, яка має бути адаптованою як до територіального розміщення (ґрунт, клімат), так і до ресурсного забезпечення господарства. Згідно з більшістю рекомендацій наукових установ, озимий ріпак варто розміщувати в сівозміні після озимої пшениці з обов’язковою глибокою оранкою та наступними поверхневими обробітками, спрямованими на створення оптимальних для росту та розвитку культури умов – водного, повітряного та поживного режимів. Проте через кліматичні чинники часто-густо доводиться коригувати порядок технологічних процесів, і цьогорічна посівна є додатковим підтвердженням цього. Як не прикро, але через дефіцит вологи, в частині господарств призупинили посівну, багато хто з тих, які вже засіяли, з острахом чекають на зиму. Причин багато, і як говорять – у кожного своя.

Щоб зменшити ризик появи деяких «цікавих ситуацій», як попередник краще обирати озимий ячмінь. Після цього попередника агрономи мають більше часу на проведення підготовки ґрунту (ячмінь, як правило, збирають на два тижні раніше), до того ж, озимий ячмінь залишає менше пожнивних решток (за узагальненими даними співвідношення зерна до соломи в озимого ячменю – 1:0,8, а у пшениці 1:1). Щодо деструкції соломи, то її мінералізація у пшениці відбувається повільніше та з вищими показниками іммобілізації азоту ґрунту, так як співвідношення С:N у соломі озимої пшениці – 50-70, а у озимого ячменю – 46-60. На жаль, більшість агрономів цьому фактору належної уваги не приділяють, лише, як то кажуть, «постфактум» бідкаються на незадовільний стан посівів. Питання деструкції пожнивних решток попередника для сходів ріпаку має особливе значення. По-перше – рослини отримують менше азоту, по-друге – рослинні рештки проявляють алелопатичний вплив на проростання насіння озимого ріпаку, що призводить до зниження польової схожості насіння, ослаблення росту рослин, особливо на ранніх етапах вегетації, до гіршої їхньої перезимівлі, слабкого гілкування та зниження урожайності.

Осіння пора – визначальна для озимого ріпаку

Пам’ятаймо, що осіння стадія розвитку ріпаку є основоположним фактором у подальшому циклі життя рослин та формування врожаю. Це стосується як розвитку основного кореня, так і рослини вцілому. Ознакою оптимального розвитку рослини ріпаку для успішної перезимівлі є негласне «правило трьох вісімок». Якщо забезпечити виконання цього правила, то поріг морозостійкості зростає до мінус 18 градусів, а за наявності снігового покриву межа виживання ріпаку становить 25 градусів нижче нуля.

Чомусь так складається, що осіння пора є досить коротким періодом, не лише для агрономів, а й для рослин, тому головна місія у швидкості та узгодженості протікання різних процесів у рослинному організмі належить мікроелементам. Усім без винятку рослинам для побудови ферментних систем – біокаталізаторів – потрібні мікроелементи. Серед них найбільше значення для ріпаку мають B, Mn, Zn, Mo, Cu, Co. Багато вчених називають їх «елементами життя», наче підкреслюючи, що, коли цих елементів немає, життя рослин стає неможливим. Хоча незначний їхній дефіцит не призводить до загибелі рослин, та в кінцевому результаті рослинний організм не в змозі повністю реалізувати свої можливості та дає низький, і не завжди якісний урожай. Тому дуже важливо простежити, щоб ці мікроелементи були доступні впродовж усього періоду вегетації, і особливо на ранніх стадіях перед входом рослин у зиму. З практичного досвіду можна сказати, що навесні виправити ситуацію – неможливо, так як значну частину потенціалу врожаю вже втрачено!

Невід’ємною складовою у живлені ріпаку є Ca та Mg, як структурні компоненти-учасники у будові пектинових сполук клітинних стінок. Та майже 90 відсотків агрономів (технологів) питанням забезпеченості рослин кальцієм взагалі нехтують, а потім бідкаються «чому ріпак вилягає або стебла ріпаку розтріскуються?». Поряд з тим, уже ніхто не уявляє вирощування ріпаків без внесення бору. Хоча варто зазначити, що за недостатнього забезпечення рослин кальцієм, ефект від внесення бору зводиться до мінімуму.

Як боротися з непередбачуваними природними умовами?

Секретом не буде, що в останні роки погодні умови не лише в Україні, а й у світі все частіше є екстремальними для росту й розвитку рослин. Аграрна наука постійно розробляє нові підходи в технологіях вирощування сільськогосподарських культур, активно включаючи в ці технологічні ланцюжки фізіологічні активні речовини. На зміну давно відомим стимуляторам росту за участі гумінових сполук, ауксинів, кінінів, гіберелінів, почали приходити біостимулятори, створені на основі амінокислот та брасинолідів, які мають низку переваг перед іншими біологічно активними речовинами. До речі, брасиноліди (брасини) вперше було виявлено в пилку ріпаку, чим і обумовлена їхня назва. Застосування таких стимуляторів дозволяє змінювати активність ферментів, мембранний потенціал, активовувати синтез білків, вуглеводів, нуклеїнових кислот, впливати на гормональний статус рослинного організму. Поміж ціленаправленого впливу на рослину, серед переваг таких стимуляторів – екологічна безпека та здатність викликати швидкий ефект за надзвичайно низьких концентрацій.

Як уже зазначено, пожнивні рештки проявляють алелопатичний інгібуючий вплив на проростання насіння, ріст корінця і розвиток проростків озимого ріпаку. Більше того, наші іноземні колеги довели, що слабо мінералізовані рослинні рештки викликають не лише відставання в рості, а й можуть призвести до пліснявіння насіння та значного ослаблення фотосинтезу. Найбільш згубний ефект алелопатії проявляється на ранніх етапах розвитку рослин. Окрім значного пригнічення росту зародкового стебла (гіпокотиля) і кореня, як правило, змінюється і зовнішній вигляд проростків: сім’ядольні листочки можуть бути від салатово-зеленого до жовтого кольору. Вміст фотосинтетичних пігментів може знижуватись у два і більше разів, а співвідношення хлорофілів (a + b) до каротиноїдів – у 1,5 рази.

Негативний  вплив, у нашому випадку, алелопатії на посівах ріпаку супроводжувався низьким водним потенціалом ґрунтового розчину, водним дефіцитом у рослин, токсичністю іонів і дисбалансом елементів живлення. З метою нівелювання цього впливу та запобігання негативним наслідкам, у бакову гербіцидну суміш додали комплекс за участі амінокислот, пектинів, меланоїдінів, карбонових кислот та мікроелементів. Комплекс мікроелементів і всю композицію підібрали так, щоб проявити поліфункціональний біологічний ефект, який передбачав осморегуляторну, антиоксидантну та енергетичну функції, спрямовані на виживання рослинного організму. Ситуацію вдалося виправити, проте ми категорично проти таких експериментів.

Тому давайте будемо менше так радикально експериментувати, і щоб отримати запланований урожай будемо крок за кроком дотримуватися порядку виконання всіх елементів технології вирощування цієї культури. Пам’ятаймо, що всі генеративні органи, що визначають урожайність озимого ріпаку, закладаються на дуже ранніх стадіях розвитку рослин. Уже в фазі розетки, коли утворилось 6-8 листків відбувається процес їхньої диференціації.

Марія Августинович,

кандидат с.-г. наук,

завідувач науково-дослідною лабораторією

інноваційних технологій та впровадження

ТОВ «УНПЦ «Інститут живлення рослин»

Comments are closed.