Полюхович М. М., к. с.-г. н., доцент,

Вега Н. І., к. с.-г. н., ст. викладач

(кафедра агрохімії та ґрунтознавства Львівського НАУ)

 

В останні роки  агровиробники збільшують посівні площі під озимими зерновими колосовими культурами – пшеницею, житом, ячменем. Ці культури займають провідне місце в зерновому балансі України, що пов’язано з експортними поставками зерна на світовий ринок. Проте, зростання виробництва зерна має забезпечуватися не лише за рахунок розширення посівних площ, а внаслідок підвищення збору врожаю з одиниці площі. Досягти цього можливо, закладаючи основи високої продуктивності культури шляхом впровадження науково-обґрунтованих технологічних прийомів вирощування.

Агрономічна та господарська цінність озимих зернових культур

Пшениця озима є найбільш-важливою продовольчою культурою. Зерно містить білки, крохмаль, жири. Пшеничне борошно має високу харчову цінність, що пов’язано з особливим складом клейковини.

Озима пшениця є добрим попередником під просапні культури. Також численними дослідженнями доведено агрохімічну ефективність соломи як добрива, її позитивний вплив на відтворення родючості ґрунту. Внаслідок заорювання соломи, у ґрунт на 1 га повертається приблизно: 12-15 кг азоту, 7-8 кг фосфору, 24-30 кг калію (Барштейн Л. А., 2002).

Жито озиме вирощують як продовольчу культуру (зерно містить незамінні амінокислоти, використовують для випікання хліба) та фуражну (зелена маса є поживним кормом, який рівноцінний за поживністю багаторічним бобовим травам). Ця культура є добрим попередником у сівозміні. Особливістю у живленні рослин жита озимого є те, що вони здатні засвоювати важкодоступні сполуки фосфору та калію з ґрунту, що недоступно іншим культурам.

Зерно ячменю озимого багате на білок і крохмаль. Білки характеризуються вищим вмістом амінокислот. Ячмінь озимий – добрий попередник, оскільки він рано звільняє поле під посів наступної культури. Після цього можна вирощувати післяжнивні культури на зелене добриво. Встановлено, що вони формують більшу вегетативну масу після ячменю озимого, як порівняти з іншими зерновими попередниками. Сьогодні це особливо актуальне питання, оскільки в умовах скорочення поголів’я ВРХ і загалом тваринництва, кількість внесення органічних добрив зводиться до мінімуму. Вирощування сидеральних культур відіграє надзвичайно важливу роль у збагаченні ґрунту органічною речовиною, підвищенні його родючості, поліпшенні фізико-хімічних властивостей.

Фактори, які визначають урожайність

Як закласти основи високої продуктивності озимих зернових культур? Це питання, яке постає перед аграріями впродовж багатьох років. Його вирішенням є правильне, науково-обґрунтоване планування технологічних заходів вирощування. Основне, що потрібно враховувати – це ґрунтово-кліматичні умови зони, а саме: тип ґрунту, кількість опадів за вегетаційний період, температурні показники й адаптованість сорту до цих умов. Не менш важливе значення має система обробітку ґрунту, метою якої є створення дрібно-грудочкуватої структури, забезпечення доброї аерації ґрунту, збереження вологи. Дотримання своєчасних строків сівби забезпечує оптимальний розвиток рослин до входження в зиму. Регулювання норми висіву дозволяє створити оптимальну густоту стояння рослин на одиниці площі. Також важливою є боротьба з шкідливими організмами.

В системі заходів, завданням сучасних систем землеробства є відновлення, збереження та підвищення родючості ґрунтів. Критерієм родючості ґрунту є забезпеченість його елементами живлення у доступній для рослин формі (Грицаєнко З. М., 2003). Переважно в ґрунтах є недостатня кількість доступних рослинам сполук азоту, фосфору, калію та інших життєво-важливих елементів мінерального живлення. Значна їхня кількість щорічно відчужується з врожаєм, піддається вимиванню і закріплюється в ґрунті, переходячи в недоступну форму. Поповнити втрати цих елементів можливо внесенням добрив, що є одним із ключових чинників високої урожайності (Марчук І. У., 2002).

Регулювання умов мінерального живлення

Пшениця озима. У рослин пшениці озимої найбільша потреба в елементах мінерального живлення проявляється в період від появи сходів до припинення осінньої вегетації та від відновлення весняної вегетації до виходу в трубку. Згідно з даними (Господаренко Г. М., 2010), у період проростання та появи сходів рослини пшениці озимої поглинають 8 % внесеного азоту, у фазу кущіння – 28 %, виходу в трубку – 36 % цього елементу.

Отже, на початкових етапах росту та розвитку рослини засвоюють невелику кількість азоту. Найважливіше значення в цей період має забезпеченість фосфором для формування потужної кореневої системи та калієм, який забезпечує регуляцію водного балансу в рослині, підвищує холодо- та морозостійкість. Відомо, що перезимівля озимих культур є однією з найбільших проблем у технології вирощування. Саме достатній рівень калійного живлення є основною умовою виживання рослин.

Норми мінеральних добрив потрібно встановлювати на основі ґрунтової діагностики (забезпеченості ґрунту рухомими формами основних елементів мінерального живлення), попередника, запланованої урожайності. Згідно  з рекомендаціями з особливостей технології вирощування озимих зернових Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН, норми можуть становити 60-120 кг/га д.р. азоту, 60-90 кг/га д.р. фосфору, 60-90 кг/га д.р. калію.

Внесені в ґрунт добрива коренева система рослин поглинає не одразу. Спочатку вони дисоціюють на катіони й аніони, пізніше підтягуються до зони всмоктування кореня і вже тоді їх можуть поглинути кореневі волоски.

Найкращі умови мінерального живлення пшениці озимої складаються за внесення фосфорно-калійних добрив під основний обробіток. Фосфор і калій у ґрунті зв’язуються з ґрунтовим вбирним комплексом і перебувають у недоступній формі для живлення рослин. Для їхнього переходу в доступну для рослин форму потрібен певний час. Ці особливості й пояснюють необхідність застосування фосфорних і калійних добрив під основний обробіток ґрунту.

У зоні достатнього зволоження азот рекомендовано вносити після відновлення весняної вегетації у триразовому підживленні азотними добривами у легкодоступній формі (амонійній, нітратній), оскільки осіннє його внесення призведе до надмірного формування вегетативної маси. В умовах нестійкого зволоження ефективним є проведення одноразового підживлення повною нормою азоту. Проте, на бідних на поживні речовини ґрунтах допустимим є внесення невеликої норми азоту восени – 30 кг/га д.р. (Господаренко Г. М., 2010).

У результаті внесення N80P60K60 під пшеницю озиму на темно-сірому опідзоленому ґрунті Західного Лісостепу приріст урожаю до варіанту без добрив складав 1,54-20,7 т/га, за внесення N120P90K90 – 2,24-2,94 т/га. Фосфорно-калійні добрива вносили під основний обробіток, азотні добрива – у підживленні (Лихочвор В. В., 2014).

На темно-сірому опідзоленому ґрунті Західного Полісся застосування під пшеницю озиму N90Р60К60 забезпечило підвищення урожайності на 2,50 т/га проти варіанту  без  добрив, урожайність складала 5,01 т/га (Фурманець М. Г., 2012).

Згідно з дослідженнями Середи І. І., у зоні Степу на чорноземі звичайному малогумусному внесення мінеральних добрив після гороху у нормі N90P60K60 у передпосівну культивацію та N30 у фазу прапорцевого листка забезпечило зростання урожайності на 1,71 т/га проти контролю.

Жито озиме. Система мінерального живлення жита озимого в осінньо-весняний період подібна до пшениці озимої, проте має свої особливості. Зокрема, в осінній період рослини поглинають 20-25 % азоту, 12-20 % фосфору та калію від загальної потреби. А вже у фазу виходу в трубку в рослини надходить основна кількість поживних речовин. На формування 1 ц основної та побічної продукції жито озиме виносить з ґрунту 2,5-3,0 кг/га азоту, 1,2-1,4 кг/га фосфору та 2,5-3,0 кг/га калію.

Отже, на початку росту та розвитку рослини мають бути забезпечені поживними речовинами. Фосфорно-калійні добрива краще вносити під зяблеву оранку, залежно від попередника та типу ґрунту в нормі по 45-90 кг/га д.р. кожного елементу. Найбільш раціональним є внесення азоту під передпосівну культивацію в дозі 30 кг/га, рано навесні – 30 кг/га й у фазу виходу в трубку – 30 кг/га д.р. (Седіло  Г. М. та ін., 2018).

Це доводять і результати досліджень, отримані на чорноземі опідзоленому Правобережного Лісостепу України. Різні строки внесення і дози азотних добрив здійснювали неоднаковий вплив на продуктивність культури. Саме внесення 30 кг д.р. азоту на ІІ етапі органогенезу (третій листок, початок кущіння) та 60 кг д.р. азоту на IV етапі (початок виходу в трубку) на фоні фосфорно-калійних добрив у нормі по 60 кг/га д.р. сприяло отриманню високої урожайності зерна, яка була на рівні 4,58 т/га (Пташник М. М., 2014).

Ячмінь озимий. Це культура, яка характеризується коротким вегетаційним періодом та раннім відростанням навесні, що обумовлює його високі вимоги до азотного живлення. Винос азоту 1 ц продукції становить 2,5 кг, фосфору – 1,1 кг/га, калію – 1,3 кг/га (Чумак В. С. та ін., 2012).

Норми внесення мінеральних добрив залежать від умов вирощування і становлять N45-90P45-90K45-90.

На чорноземі типовому малогумусному внесення P60K60 під основний обробіток та N60 під передпосівну культивацію підвищило врожай ячменю озимого сорту Геліос на 0,93 т/га проти неудобрюваного фону (Дубовик О. О., 2012).

Отже, регулювання умов мінерального живлення озимих зернових культур шляхом науково-обґрунтованого застосування добрив забезпечує отримання високої урожайності та є невід’ємною  частиною технології їхнього вирощування.

Comments are closed.