Нащадок фінансової династії – Мішель Терещенко

195

Нащадок фінансової династії  – Мішель Терещенко

Мішель Терещенко  – нащадок  фінансової династії, перших цукрозаводчиків, льоновиробників, підприємців з великої букви, які не тільки заробляли для себе, а й вклали величезні суми в країну. Будували будинки, допомагали лікарням, притулкам, мистецтву… Близько 80 % всього прибутку Терещенки віддавали на благодійність.  Спадкоємець меценатів зараз не володіє розкішними замками, яхтами, не є власником титулів,  в його володінні трикімнатна квартира,  фамільний прапор із зображенням левів і жовто-синій герб. Проте він став продовжувачем справи родини на українських землях…

У  минулому номері журналу  ми писали про перших олігархів України, про династію, яка починала з дрібної торгівлі, а згодом стала однією з найпочесніших і найзаможніших родин  ХIХ-го – ХХ-го століть.  Під назвою «Солодка імперія родини Терещенків»   розповідалось  про Артемія Терещенка, який під час реформи 1861 року почав вкладати кошти у власне цукрове виробництво. Коли багато поміщиків не змогли господарювати в нових умовах, Терещенко скуповував у них заводи по низькій ціні.Правнук Артемія – Михайло, здається, увібрав у себе всі найкращі риси родини: він вільно володів тринадцятьма мовами, вивчав музику, досконало знав ази математики, йому майже завжди щастило у казино. Перший раз, коли Михайло сів за гральний стіл, його виграш склав таку суму, що казино не змогло з ним розрахуватися. Після смерті дядька Олександра, Михайло став головою промислової імперії і одним з найбагатших людей у світі.Хоча і дід Михайло носив російський паспорт і не хотів його міняти, він не розумів тодішньої влади і усіляко виступав проти неї. Він прагнув змінити абсолютну монархію на парламентаризм, брав участь в зговорах проти царя. Будучи міністром при Тимчасовому Уряді, Михайло  взяв борг для Росії, щоб вона надалі могла воювати в Першій світовій війні і віддавав його усе життя, навіть будучи у вигнанні. Як може одна людина спонсорувати цілу війну?! Він починав революцію  проти тодішнього правління, а в результаті отримав ще більш жахливу диктатуру,арешт і імміграцію. 

Недавно відбулася зустріч з нащадком олігархів і меценатів, відомим  з поміж агробізнесменів і письменників , спадкоємцем  фінансового таланту  Мішелем Терещенком.

Мішель ( Михайло) народився 15 вересня 1954 року у Парижі. Працював у США підводником, а пізніше заснував власну компанію з виготовлення обладнання для підводного плавання й розведення водоростей на Філіппінах і Мадагаскарі. Після смерті батька  Петра Михайловича, який був відомим вченим-хіміком, до речі, якраз батько Мішеля і розробляв технологію виготовлення біопалива з ріпаку, Мішель приїхав на Україну.  Наразі Терещенко  «розривається» між Києвом і Глуховим ( місто де проживала династія Терещенків).  У Глухові  Мішель займається виробництвом короткого льону, де купив три льонозаводи. У 2006 році  він отримав пропозицію  взяти в оренду три тисячі гектарів на Сумщині, на цих землях колись родина Терещенків вирощувала цукрові буряки.  Але вирощування буряків на сумських землях нині не актуально, а от вирощування льону і коноплі – в самий раз. Як каже Мішель: «Цукрові буряки треба вирощувати на Західній Україні, а біля Глухова – льон. Тут грунт повністю підходить саме для цієї культури». Нині у Глухові, в будинку Терещенків, Мішель знімає в оренду офіс. У цьому будинку тепер інститут луб’яних  культур, якось Мішель допоміг інституту укласти договір з французами, останні забезпечили Україну технологіями для селекції конопель.

На сьогоднішній день  Мішель надає консультації з аграрних питань французьким бізнесменам.  А на запитання: «Чи допомагаєте ви словом українським аграріям?»  Мішель відповідає: «Якщо прийдуть до мене, то чому б і не допомогти, а так, то  до мене ніхто не звертається, тільки французи».

Зустріч з паном Терещенком відбулася в його офісі в центральній частині Києва. Працівники, як і сам Мішель, дуже привітні і компетентні, розмовляють на рідній для керівника мові – французькій, і на нашій українській. Спадкоємець роду фінансистів обіцяє, що з часом обов’язково вивчить українську мову, а тепер він старається спілкуватися російською, в якій присутній елегантний французький акцент.

–          Мішель, ви щасливі, що повернулися на батьківщину предків? І як виглядає український менталітет в очах француза?

–          О, я люблю цю землю. Вона для мене рідна, майже вся історія моїх предків починається саме з цієї землі. Тому і я вирішив, що краще для мого подальшого життя буде проживати на Україні. Люди хороші і дуже працьовиті. Я ніколи не зустрічав людей, які могли би рахувати так швидко, як українці. Це дивовижні люди!

–          Ваші предки були великими меценатами, побудували чималу кількість будинків, як в Києві, так і в Глухові. Нині в Глухові, в одному із будинків Терещенків, ви знімаєте офіс, а коли  прогулюєтесь  вулицями Києва, багато  сімейної історії бачите в архітектурі міста?

–          Хочу сказати, що я горджуся тим, що мої предки були меценатами, вони віддавали 80 % свого прибутку на благодійність. Дев’ять будинків  побудовано в Глухові, в Києві навіть вулицю назвали в честь Терещенків (Терещенська), музеї, лікарні…

Родина Терещенків побудувала в Києві Володимирський собор, більшість будинків на вулицях Терещенській та Богдана Хмельницького.

–          Мішель,  ви видали дві книги. Перша з назвою «Перший олігарх» –  про вашого дідуся, який був двічі міністром фінансів та закордонних справ Росії при Тимчасовому  Уряді, блискучим фінансистом і навіть вигнанцем,  і друга – « У пошуках кладу сім’ї Терещенко» – про вас самих. Там описані події і факти вашого життя за останні десять років на Україні, ваші зустрічі з відомими людьми і політиками.  Можливо, плануєте написання третьої книги?            

–          Так, звісно, планую. Я навіть поділюся, про що буде ця книга. Цього разу  хочу написати про жіночу лінію Терещенків. Про давні часи, в яких жінка, про яку буде вестися мова, відігравала не останню роль в суспільстві. Це буде дуже цікава книга!

Як згадувалось вище, Мішель  займається в  Україні вирощуванням льону і виробництвом лляних тканин.  Керівник міжнародного проекту “Льон-Десна” – білизна з Десни”.  Льон – це подарунок природи людині. Це антиалергічна рослина, яка не несе людському організму жодної небезпеки. Наприклад, пакети з льону можуть розкластися через 60 днів, а не три роки, а то й більше. Сон на лляних простирадлах підвищує імунітет – в організмі зростає рівень імуноглобуліну. Льон  являється  найбезпечнішим  матеріалом  для алергіків.  Мішель активно бореться за екологію навколишнього середовища, і його продукція є доказом того.

–          Це прибутковий бізнес? Адже вклали чималу суму в проект, близько 30 млн. доларів?

–          Я скажу, що виробництво льоноволокна в Україні знаходиться на дуже низькому рівні. У той час, як в Росії і Білорусії під льон зайнято по 70 тисяч га, у Франції – 60 тис. га, то в Україні тільки 2 тис. га. При тому, що клімат і грунт повністю підходять для врожаю.  Ми вирощуємо короткий льон.  Сьогодні величезний попит на технічне льоноволокно, якраз  льон може замінити неекологічне скловолокно.  Ми виробляємо продукт з льону і для автомобільної промисловості,  використання короткого льону в авто полегшує його вагу та здешевлює енерговитрати.  Пакети, простирадла, віконні рами  з льону, а не пластик… Все це має величезний попит.  На експорт короткого льону у нас є домовленості з США, Францією, Німеччиною.

–          Чи є у ваших планах збільшувати виробництво  льоноволокна?

–          На даний момент, я володію 3-ма заводами недалеко від Глухова по переробці льону і коноплі.  3  тис. га на Глухівщині, 3 тис. га в Новгород-Сіверському районі, 500  га навколо Шостківського заводу і готується проект обробітку 40 тис. га. Нині цього достатньо. А що буде далі – то побачимо.

–          Яким ви бачите український аграрний сектор?

–          Я завжди знав, що  українська земля найбагатша. Тут може рости дуже багато різноманітних культур.  Це дивовижний край з родючою землею. На цих землях можна займатися сільським господарством, навіть не задумуючись, але чомусь не всі українці це розуміють. Немає нормальної допомоги з боку держави, велика корупція, що «заганяє» починаючого  бізнесмена в куток. Незвичайна система ведення бізнесу на Україні. Але, якщо люди вперто будуть прагнути свого, то з допомогою клімату і родючого грунту тут може все вийти. Всі французькі фірми, які починали ще в 2005 році, тоді, коли і я, всі отримують прибуток і надалі  продовжують інвестувати  в українські землі. Та й хіба тільки французи! Весь світ прагне інвестувати в ці землі!

Я не раз казав, що Україна  – традиційно  аграрна країна.  Село має можливість розцвітати. Це унікальний шанс, адже можна використовувати гроші від приватизації землі для розвитку села.

Якби тут не було сприятливих умов для агробізнесу, мене б тут не було!  Я впевнений, що Україна стане світовим лідером, принаймні, з виробництва льону.

                                                                                        

 

                                                                                                                    Спілкувалася  Мар’яна  Балабан